Світанок приходить до тих, хто бачив пітьму
У всьому її вбивчий велич...
Хто плакав від людського безразличья
Але байдужим не був ні до кого!
Світанок приходить до тих, хто був у дорозі,
Не знаючи ні втоми, ні ліні.
Хто, знесилівши, падав на коліна,
Але піднімався, продовжував йти!
І, затискаючи волю в кулаки,
Раптом знаходив ромашкове поле
І, задихаючись від щему,
Свої долоні ховав в пелюстки!
До тих, хто, поховавши свої мрії
І пом'янув їх, прямував далі.
Хто міг, серед зради і фальші
Не розгубити душевної чистоти...
Ненавмисно в небесній синяві
Раптом відкриваються сонячні двері...
Світанок приходить до тих, хто вірив у світ.
Абсурдно, до останнього. Але вірив!
Іван Андрєєв
