Рано чи пізно більшість з нас стикається з проблемами у відносинах з пристарілими батьками. Найчастіше люди скаржаться один одному, не бачачи способів змінити ситуацію. Чому нам так важко дається спілкування зі старими? Чому їм обов'язково треба вивести нас з себе? Чому вони постійно дають нам поради, критикують і втручаються в наше життя? Чому не беруть нічого нового? І що ж нам з усім цим робити?
Про майстер-класах Саші Галицького, які допомагають людям налагодити взаємини з людьми похилого віку, я почула близько року тому від родички. Старенькі батьки її чоловіка живуть в іншому місті. Вони щоразу з нетерпінням чекали сина з невісткою в гості, але в кінці кінців такі візити ставали випробуванням для обох сторін і нерідко закінчувалися взаємними образами. Так от, після відвідування майстер-класу людям вдалося значно покращити відносини і навіть отримувати задоволення від спілкування.
Саша Галицький — художник, скульптор. Колись арт-директор великої компанії, Саша залишив престижну роботу і вже 15 років веде гурток різьби по дереву в будинках престарілих в Ізраїлі. Більшості учнів за 80, а деякі переступили 100-річний рубіж. У 2016 році вийшла книга Сашка Галицького «Мама, не горюй! Як навчитися спілкуватися з літніми батьками і при цьому не зійти з розуму самому», у якій він ділиться з читачами своїм досвідом. Про книгу, майстер-класах та особливості роботи з людьми похилого віку ми поговорили з Сашком.
«Знай я ці відповіді 20 років тому, мої стосунки з батьками були б іншими, і їх старість теж була б іншою. Але батьків мені не повернути. Я тому пишу цю книгу для тих, чиї батьки ще живі. Для тих, у кого поки ще є можливість навчитися з ними спілкуватися. І при цьому не зійти з розуму самому. Я тепер знаю, як це зробити».
Сашо, розкажіть, будь ласка, як з'явилася на світ ваша книга?
Я займаюся роботою з людьми похилого в ізраїльських будинках престарілих вже 15 років. Мені пощастило працювати з тим поколінням людей похилого віку, які в юному віці пережили Другу світову війну, пройшли концтабори, — вони приїхали тільки що створена держава Ізраїль 18-20-річними після найбільшої катастрофи. Мене вражає, як після всіх трагічних подій, що випали на їх долю, вони змогли почати жити знову. Життєва сила, яка рухає цими людьми, — просто неймовірна! Через зіткнення з їхніми долями, через поступове розуміння і вростання в їх психологію, я прийшов до цієї книги.
Ідея книги належить Володимиру Яковлєву (журналіста, автора проекту «Вік щастя»), він же придумав її формат. Я не психолог. Я писав книгу як би зсередини. Намагався максимально чесно викласти свою точку зору з цього питання.
«Чи помічали ви коли-небудь, що ні одні старики не дратують нас так сильно, як наші власні? Це тому що всі старі люди — це просто люди похилого віку. А наші — це постарілі батьки, яких ми пам'ятаємо іншими, молодими і повними сил і які ще відносно недавно виконували в нашому житті зовсім іншу роль. Ми не готові дозволити їм одряхлеть, поглупеть і впасти в дитинство».
Ви ведете майстер-класи, на яких пояснюєте, як взаємодіяти з людьми: що потрібно робити, а головне, чого ні в якому разі робити не слід. Що це за правила?
Безліч людей, чиї батьки постаріли і стали немічними, знаходяться у відчаї, тому що зштовхнулися з новим для себе досвідом і не знають, що їм робити, як себе вести. Мені захотілося розповісти, як може бути по-іншому.
Ось основні правила спілкування з людьми похилого віку, які я вивів за багато років роботи з ними. Вони прості і досить універсальні:
1. Не чекати задоволення від спілкування
2. Рулювати
3. Не намагатися змінювати батьків
4. Знати їх «технічні характеристики»
5. Не вступати в конфлікт
6. Співчувати, але не жаліти
7. Не сперечатися
8. Управляти враженнями
9. Не звинувачуйте себе
10. Пробачати
Ви стверджуєте, що ні в якому разі не можна сперечатися з людьми похилого віку, намагатися їх у чомусь переконати. Чому це так важливо?
Тому що переконати їх неможливо. А намагаючись сперечатися, можна тільки зіпсувати відносини. Батьків вже не виправиш, з цим треба змиритися. У цій ситуації можна тільки змінити себе, змінити своє ставлення до того, що відбувається.
— Мама, яку каву ти хочеш?
— Розчинний, найдешевший!
— Добре.
А що означає принцип «рулити»?
Приходить момент, коли у відносинах з батьками ти повинен взяти управління у свої руки. Це проблема, це не так просто. Тут треба непомітно змінити вектор відносин, психологічну розстановку сил між дитиною і батьком: перестати спілкуватися з придихом. Не бути більше веденим, а самому вести. Це складно, але можливо. Для цього необхідно перестати виправдовуватися, перестати пояснювати, перестати грати маленького хлопчика чи дівчинку у відносинах з батьком. Це можна зробити за допомогою гумору. У більшості випадків це працює.
«Сміється старий безпечний. З допомогою жарти — будь-який, навіть не найвдалішою — можна вирішити майже будь-яку небезпечну ситуацію,що виникає у спілкуванні з літньою людиною».
Але брати на себе роль лідера треба не «в лоб». Неможливо заявити: «З сьогоднішнього дня ми робимо так!». Це можна міняти потихеньку. По-перше, зрозуміти, що на питання мами або тата «Що робив?», «Куди пішов?» відповідати не можна. Замість відповідей можна жартувати. Я не відповідаю на точні питання своїх підопічних: скільки у тебе? де? як? Я збиваю з пантелику, ставлю зустрічні питання. Я древко прапора повинен забрати, одночасно потихеньку підставивши плече, уникаючи конфліктів. Тому що в конфліктах ми відразу втрачаємо, вони марні — якщо тільки мова не йде про безпеку і здоров'я людини, але і тут метод «прямої лобової атаки» не працює, потрібен інший підхід.
Звикаючи до нової ролі, ти повинен розуміти, що можеш помилитися, можеш зірватися, але в цілому політика твоя повинна змінитися. Тому що коли людина дуже старий, він перестає сприймати тебе як сина чи дочку, він починає сприймати тебе як батька, який опікується.
«Літні батьки нам не друзі. Літні батьки нам — літні батьки. Це гранично специфічний, особливий вид взаємовідносин, побудованих на необхідності спілкування і по самій своїй суті є не задоволенням, а випробуванням. Випробуванням на нашу здатність допомагати їм, любити, поважати їх такими, які вони є, а не такими, якими ми всім серцем, дуже сильно хотіли б, щоб вони були».
Є літні люди, які, незважаючи на похилі роки і фізичну неміч, не готові відмовлятися від статусу глави сім'ї. Вони звикли приймати рішення, нести відповідальність за себе і свою сім'ю і раніше вимагають поваги і підпорядкування. Як бути в цьому випадку?
Так, дійсно, люди в перехідний період (коли вони ще не зовсім немічні, ще не відчувають себе старими, але вже потребують піклування) віддають кермо правління з працею. Але тут треба дати зрозуміти, що я все одно у тебе їх заберу для твого ж блага. Я буду з тобою сильним. Ти повинен бути сильним всередині. Це неможливо робити шляхом скандалів, шляхом оголошення, що з сьогоднішнього дня ти головний. Це повинно прийти зсередини, поступово. У стосунках має відбутися безкровна революція.
Складно це зробити з людьми, яких ти знаєш багато років, з якими встановилися взаємини, і він розуміє, що варто йому ворухнути пальцем, і все буде так, як він хоче, тому що так було завжди. Але з любові до них треба пробувати. Адже ти не можеш слухатися 90-річної людини.
Якщо б ви могли повернути час назад, як би ви спілкувалися з власними батьками? Що змінили б, маючи той досвід, який набули за останні роки?
Я б не сперечався зі своїми батьками і не намагався їх переконати.
Коли ми всередині ситуації, ми дивимося зі своєї дзвіниці: які наші старі шкідливі, примхливі, скільки вони доставляють незручностей... Але якщо ми подивимося зсередини їх досвіду, ми побачимо, що їм дуже погано. Це їхні останні роки. Вони бояться хвороб, власної немочі, нудьги, власну непотрібність і марність, смерті, в кінці кінців. Стільки праці варто встати вранці, зробити звичайні справи, які раніше, в молодості, їм давалися легко і просто. І особливо гнітить усвідомлення того, що краще вже не буде, буде тільки гірше.
— Як здоров'я, Давид?
— Гірше, ніж було, але краще, ніж буде!
Всі так чи інакше бояться старості. Дуже багато, скаржачись на своїх нестерпних людей похилого віку, кажуть, що не хотіли б дожити до такого віку (а саме до старечого маразму і безпорадності). Як ви думаєте, чи можна якимось чином продовжити свій дієздатний вік? І чи можна якось допомогти батькам довше залишатися при здоровому глузді?
Не знаю. І так, і ні. Звичайно, якщо ти, що називається, активний, зайнятий, зайнятий яким-небудь заняттям, то кажуть, що здоровий розум буде залишатися в тобі довше. І так і є. Хоча завжди є місце випадку, який або відправить тебе, скажімо, на якусь операцію під загальним наркозом, і сам-то ти ніби прокинешся, але голова залишиться дрімати. Або, беручи по жмені таблеток в день, важко залишатися в своєму розумі, адже багато з них надають негативний побічний вплив на мозок.
Тут вже як кому пощастить, хоча намагатися треба. Ще можу сказати, що не треба боятися втратити розум у старості, якщо не хочете його втратити (сміється).
В чому полягає ваше завдання, коли ви приходите на заняття до своїх дідусів і бабусь?
Зазвичай я працюю з групою 10-11 осіб. Робота дуже важка: люди всі дуже гарні, але дуже хворі і дуже старі. Сьогодні один дід сказав, що відзначив 19-річчя перебування в будинку пристарілих. Йому 92 або 93 роки. Це ще досить бадьорий чоловік. І коли до тебе приходить ціла група таких людей, це важко.
Старість — річ відносна. Мені нещодавно мій 96-річний учень на питання «Як справи?» відповів: «Погано. Я зовсім знесилів».
— А коли тобі стало погано? — питаю.
— Коли захворів.
— А коли ти захворів?
— Півроку тому.
Важливо, щоб люди зрозуміли, що вони не даремно до тебе прийшли. Доводиться бігати як божевільні, щоб щось їм дати. На цьому етапі ти викладаєшся повністю, залишається тільки шкурка. А потім раптом в якийсь момент відчуваєш, що вони вже наситилися, отримали свою порцію позитивної енергії і тепер задоволені, у них покращився настрій. За допомогою дотику, жартівливого штовхання ліктем, слів, гумору, ти намагаєшся їх підтримувати в цьому стані. Ти весь час кажеш голосно, щоб вони чули і розуміли, що ти тут перебуваєш. Це працює, але складно у виконанні, так як вимагає величезної енергії.
— Як справи, Еліягу? — кожен раз з ранку питаю 102-річного Петрушку.
— Погано, — завжди ображено відповідає він, — сьогодні взагалі думав до тебе не приходити.
— Добре, що прийшов! — кричу йому в глухе вухо.
— Ти не береш до уваги дві речі. Мій вік і мої хвороби, — продовжує він сердиться на мене.
— Чим ти хворий?
— Я не можу тобі цього сказати.
Хоча, по-правді сказати, після уроку йде додому цілком собі помолоділий. Років так на десять.
Як ви думаєте, чому ці люди до вас приходять?
Я їм не син і не онук. Я — вчитель праці. Це дає мені можливість влаштовувати такі хуліганські майстерні, де ми розповідаємо, наприклад, грубі жарти. Можу і посваритися на них. У кут я їх, звичайно, не ставлю, тому що деяким з них в принципі встати дуже складно, але часто кажу, що залишу їх на другий рік, якщо будуть продовжувати. Або батьків викликати обіцяю. Чому вони дуже раді. У цей момент вони забувають, скільки їм років. Колишній розвідник з великим стажем може приставити «ріжки» колишньому власнику великої фірми.
Я намагаюся спілкуватися на рівні очей. Не знизу-вгору, не зверху вниз, а на рівних. Виключити формалізм. Розумієте, це має бути дуже чесне спілкування.
— Скажи, — сказав мені вчора Меїр (82 роки), — а у тебе вдома є горілка?
— Навіщо? — запитав я.
— Щоб в себе приходити після спілкування з нами!
— Ну що вам сказати. Звичайно, є. А як же інакше.
Незважаючи на те, що вам з вашими учнями доводиться дуже непросто, ви говорите про них завжди з посмішкою, з великою ніжністю і теплотою. Як вам вдається зберегти це добре ставлення?
А як ти можеш воювати з ними? Це неможливо. Ти не можеш прийти до них з анти-зарядом. Коли я починав битися за правду з кимось із своїх учнів, при цьому був абсолютно правий, тому що я завжди правий (сміється), виходило не дуже добре. Одна бабуся якось сказала мені: «Саша, ми зараз підемо». Розумієте? Тобто «ми зараз підемо, тому що нам тут некомфортно». Ні в якому разі не можна дратуватися, проявляти лють. Грати це можна скільки завгодно, але всередині потрібно посміхатися. Цьому потрібно вчитися.
Коли ти починаєш розуміти витоки, причини поведінки людей похилого віку, яке дратує, ти стаєш для них невразливий. Якщо ми не будемо невразливі, ми не зможемо допомогти. Треба зрозуміти, що це ми самі в майбутньому. Тоді спілкуватися з ними стане легше. Ти повинен просто у цього літнього чоловіка увійти. Якось так.
Розмовляла Юлія Коваленко
Фото обкладинки: Олексій Голенищев
Книги Саші Галицького «Мама, не горюй! Як навчитися спілкуватися з літніми батьками і при цьому не зійти з розуму самому» можна придбати у великих книжкових інтернет-магазинах.
