Там, де живе Любов — ні горя і образ,
і не підвладне злу в тому місці оселитися.
нехай навіть цей Будинок і непоказний на вигляд,
але в ньому горить вогнище, і сни пурхають птахом...
там ніжність як струмок. заливист дитячий сміх.
і пахне свіжий хліб, намазаний варенням.
розділять навпіл і потреби, і успіх,
вважають не року, а кожну мить...
там, де живе Любов — не цінують за гріш,
не знають брехливих слів, не міряються силою.
і всякі справи — спільно хороші.
і далекі шляхи — спільно терплячі...
там яблуні цвітуть... немає місця для тривог,
немає гіркоті розлук, не страшний холод лютий.
там вікна на зорі заглядає Бог
і молиться, старий, у вільні хвилини...
а всім, хто щасливий у ньому — і гори по плечу:
і солодкий поцілунок, хоч волосся білосніжний...
та, про все забувши, я лише хочу туди:
У будинок, де живе Любов, на вулиці Надії...
Олена Васильченко
