І після приходить відчуття «спасибі, не треба»

Спочатку ти чогось чекаєш...

Спочатку ти чогось чекаєш...

Дуже довго. Віриш, надієшся, перевіряєш, чи може воно вже сталося чи скоро станеться. Ну там, за обставинами, дивлячись чого чекаєш...

А потім приходить відчуття «спасибі, не треба». Спокійне, рівне, без надриву, розуміння того, що навіть якщо це зараз станеться, ти вже не зможеш прийняти і порадіти цьому, як колись чекав. Тому, дякую, не треба.

Ось тепер... ось так... після всього цього — не треба. Ні, я не вередую. Не маніпулюю. Не набиваю ціну. Просто — немає. І не важливо, що хтось зрозумів, вирішив, усвідомив і нарешті готовий.

Раніше треба було думати. Раніше. Поїзди йдуть, літаки відлітають, люди перестають чекати. Всі? Так, всі. І не треба ось цього... як же так, це ж обставини, як ти не розумієш?

Розумію. Приймаю. Але вже не хочу. Мигцем подивишся і подумаєш: а тобі не страшно? Ховати свої мрії, не страшно? Ні, не страшно! Бо мрія, ображена довгим очікуванням, вже не мрія. З неї йде енергія.

Давайте вже помремо? — Ну давайте! Тому краще відпускати свої мрії, коли вже зрозуміло, що очікування входить в звичку.

Я б багатьох людей хотів запитати, і себе іноді: а чому ви думаєте, що вас будуть чекати? Ось стільки часу, стільки разів, чекати і чекати, звідки у вас така впевненість, що ви цього варті?

Що час, проведений з вами, для кого-то настільки безцінне, що він не знайде чим заповнити замість цього свою реальне життя?

Знаєте, навіть найбільша любов може закінчитися, якщо весь час обманювати очікування людини. А що вже говорити про дружбу, про роботу?

Тому не змушуйте людей чекати. Це досить огидно, почути у відповідь: «спасибі, не треба». Втім, відчувати всередині порожнечу замість надії теж не в кайф...

Джерело

Антон Клубер/ автор статті

Антон вже більше десяти років міцно утримує почесне місце головного редактора сайту, блискуче проявляючи свої професійні навички журналіста. Його глибокі знання в області психології, відносин і саморозвитку гармонійно поєднуються з захопленням езотерикою і кінематографом.

Завантаження...
Розуміємо життя глибше