Старію. Боже мій, старію!
Вже не тягне на чоловіків:
То в кожному бачу я лиходія,
Кожен, думається мені — кретин.
Старію. З кожним днем важче
Свій реставрувати портрет.
І негайно дзеркальце німіє,
Лише я до нього: «Скажи, мій світ?»
Не піднімають настрій
Ні брязкальця, ні ганчір'я.
Пливу безславно за течією
—може куди-небудь приб'є.
Болить спина, і ниють ноги,
Ламає, смикає, хрумтить.
Пора підвести підсумки,
Так що-то совість міцно спить.
Маячить пенсія смішна —
Останній мій орієнтир.
І життя суцільна лінія
Походить більше на пунктир.
Ну що ж, старію, так старію —
Всьому на світі свій черга.
Піду пройдуся-ка по алеї,
А то ж скоро ожеледь... 🙂
Тетяна Лохматова
