Все почалося з того, що Оля вирішила пожартувати. Вона написала у фейсбуці:
«ЗНАМЕНИТИЙ АСТРОЛОГ РОШФОР НОМАХ ОГОЛОСИВ, ЩО 2016 РІК СТАНЕ ЩАСЛИВИМ ЛИШЕ ДЛЯ ТОГО, ХТО ВСТИГНЕ ДО 24 ГРУДНЯ ЦЬОГО РОКУ КУПИТИ БУДЬ-ЯКІ ДВІ РЕЧІ. АЛЕ ОДНУ З НИХ ОБОВ'ЯЗКОВО ПОДАРУВАТИ НЕЗНАЙОМЦЕВІ. ПРИЧОМУ ОБИДВІ РЕЧІ ПОВИННІ БУТИ РІВНОЦІННИМИ».
Оля жила, та й живе в обласному центрі, в місті промислової печалі і горілки з присмаком алюмінію. Ніякого астролога Номаха ніколи не було, Оля його придумала з пустощів і від нудьги.
І через півтори години забула про свій жарт.
Підкоряючись закону всесвітнього розходяться тропок, пост Олі дійшов до московської студентки Ксенії. Та дурепою зовсім не була, але повірила в Рошфора Номаха і його передбачення. Яка ж дівчина трохи не дурнішає в грудні?
І Ксенія поспішила в великий магазин, що біля метро, весь блискучий і жаркий. Ксенія купила миленький светр — собі і ще один, теж миленький, — незрозуміло кому. Трохи косившая лівим оком дівчина-касир, яка складала светри, запитала: «Обидва вам?» Ксенія відповіла:
— Ні, другий в подарунок, ви хіба не чули про передбачення Номаха? І повторила слова Даші з далекого обласного центру.
Це повідомлення зацікавило не тільки касирку, але й інших дівчат з черги.
Касирка почала впаковувати подарунковий светр, а п'ятеро дівчат і один тридцятирічний хлопець зі стрижкою Гурвинека засміялися:
«І кому ж ти подаруєш цей светр з прекрасним кольоровим візерунком?»
Ксенія вже тримала в руках свій светр без адреси і швидко знайшлася: «А ось їй!» І повернула пакет касирці.
Та здригнулась, ніби її знову погрожували звільнити, як вже було два рази за цей день.
— Беріть! — зажадала Ксенія — Номах наказав!
Касирка Люба, яка напередодні віддала всю зарплату за кімнату в комуналці на Ангарської вулиці, притиснула пакет зі светром до себе.
І засміялася.
Ксенія, пританцьовуючи хіп-хоп, вирушила робити арт-манікюр в салон «Пальчики як хлопчики». Вона знала, що попереду у неї чисте щастя, зустріч з прекрасним принцом, швидше за все з Вищої школи економіки, і далеко попереду, крізь вечірній туман, навіть розрізняла смутні обриси прийдешнього альпійського шале. Про що ще мріяти під московським снігом блондинці з п'ятьма ліловими пасмами і підручником французької в сумці?
А п'ять дівчат і юнак-Гурвинек кинулися назад, до полиць і рейлам. Попутно вони встигли написати в фейсбуці про Номасі, а юнак, якого насправді звали Данила, зажадав від усіх своїх 2834 друзів негайно йти і виконувати вказівку Рошфора, а не сидіти в своїх кав'ярнях, не давитися тірамісу, обговорюючи ціни на нафту».
Сам Данило вже купив собі аляску, облямовану хутром тайванської білочки, тепер він стояв перед рейлом з алясками, болісно підраховував неабиякий збиток від другої покупки, але подолати страх перед астрологічним велінням Номаха не міг. Сказано: рівноцінну річ.
Шапочкою з акрилу не відбудешся. І купив другу аляску, облямовану хутром в'єтнамської білочки.
Данило вийшов на вулицю з похмурим обличчям. Кому і як він подарує цю другу аляску? Де шукати цього незнайомця?
І не буде Данила виглядати повним дурнем? Цілком резонні думки для молодого людини з томиком Бродського в одному великому кишені і біографією Троцького — в іншому.
Так він у задумі доїхав до ресторану «Блок. Дванадцять», куди ввалився з безглуздим пакетом і приєднався до компанії друзів, відзначали важливе свято — Рублевий Врятував.
Друзям Данило розповів про покупку, про прогнозі і про своїх терзаннях. У відповідь на це сидів на чолі столу галерист на прізвисько Муся допив свою горілку, схопив пакет і вибіг на мороз, навіть не одягнувши пальто з верблюжої вовни.
Інші поспішили за ним, у тому числі співробітники медіакомпанії Dead News, чекали Мусю в сусідньому залі, з повним комплектом відеоапаратури, тверезі й злі. Вони давно полювали за Мусею, який вів безладну соціальне життя, в надії, що стануть свідками якоїсь божевільної витівки на зразок танцю з пральним порошком або знімуть його в обіймах нової актриси, натомість кинутої їм Лілі Додо.
А Муся біг по провулках Остоженки, несучи перед собою священний пакет. І раптом завмер біля під'їзду, куди входив рознощик піци.
Той був у легкій курточці і тремтів від вітру з Москви-ріки.
«Стояти!» — крикнув Муся. Рознощик від жаху впустив всю стопку картонних коробок на безжалісний асфальт, а кореспонденти компанії Dead News націлили камери.
Муся вручив хлопчині пакет з аляскою і зажадав негайно надіти.
Поки той, давлячись хутром в'єтнамської білочки, надягав куртку, Муся підкликав Данилу і пояснив разносчику, кого треба дякувати за цей подарунок. Після чого розвернувся на італійських підборах і дав короткий, але смачний коментар для каналу Dead News.
Вже через півгодини ця новина виблискувала на сайті каналу.
Ще через десять хвилин вона побігла по стрічкам агентств, але сюжет з п'яним Мусею був пропущений, а теги виглядали пружно і зухвало:
«Свято-Номах-передбачення-щастя».
Авдотья Анатоліївна, дружина міністра соціальної рівності Російської Федерації, почула про пророкування як раз в Парижі, в ювелірному магазині Hartier, де купувала смарагдове намисто для новорічної вечірки. Їй подзвонила подружка, голова фонду «Любов і бідність», і повідомила «новина», яку дізналася від няні дітей, брат якої прочитав інформацію про Номасі на iPad.
Авдотья Анатоліївна схилилася над вітриною, продавщиці, асистентки і охоронці повторили її рух, так що все це нагадало легкий молебень. Але у Авдотьї Анатоліївни виникли сумніви: ось так взяти і купити інше кольє?
Віддати його клошару?
Маячня. Але з іншого боку, сам Номах вимагає. І свою злу долю на наступний рік теж хотілося умилостивити. Вона зателефонувала чоловікові, той якраз проводив екстрену нараду щодо порятунку від холодів жителів сибірського села Великі Сахарки.
Йому було не до дурниць, і він гаркнув: «Купуй швидше, а то інші куплять!»
Так Авдотья Анатоліївна придбала ще рубінове намисто. Вона їхала в машині по веселим паризькими вулицями, розмірковуючи: «Кому тут його подарувати?»
Їй швидко набридла вся ця затія, вона вже сварилася на себе, Номаха і більше всього на водія-індуса. І нарешті побачила стареньку з п'ятьма собаками, яка стояла з табличкою на французькому:
«Мої маленькі друзі голодують». Авдотья Анатоліївна, щоб її жест був особливо ефектний, одягла кольє на саму маленьку собачку, Зізі. Вручила старенькій сертифікат справжності, чек, дарчу, розповіла про Номасі і поїхала.
Старенька, яка була дочкою російських емігрантів, які втекли на останньому чахлом пароплаві в Константинополь, знала в цьому житті може бути що завгодно. До того ж щиро вірила в астрологію і у свою щасливу зірку.
Під час Другої світової німці, відступаючи з Парижа, засудили її, зовсім юну, до розстрілу за передбачувану зв'язок з Опором, і коли вже вели довгим коридором, раптом надійшов наказ: відпустити.
Виявляється, перед офіцером гестапо встигла замовити слово її чарівна подружка Зізі, яка розважала окупантів пісеньками. В честь подружки, давно померлої в Бразилії, і була названа собачка.
Коротше, старенька прийняла кольє як цілком природний дар, вінець її довгої, дивною і захоплюючою життя, до кінця якої вона втратила все, крім блиску в очах. Але бабуся не пішла, до неї вже поспішали нетерплячі арабські підлітки. Вони зірвали кольє з Зізі і кинулися геть.
Ех, погано знали підлітки російську бабусю, певшую в юності арії з «Аїди» і «Травіати». Графиня заголосила так, що примчали відразу три поліцейські машини.
В ділянці старенька все пояснила, поліцейські навіть з'їздили в магазин, причепитися було ні до чого. І вже через дві години, в чорному атласному платті, прикрашеному рубіновим кольє, графиня сиділа в студії загальнонаціонального французького каналу і розповідала про своє життя і про кольє, яке так нагадало їй те, фамільне, що мама продала на блошиному ринку в 1942 році.
Оскільки графиня з юності була вигадницею, вона з ходу додала до біографії невідомого астролога Номаха дуже симпатичні деталі. Глядачі негайно повірили і побігли в магазини — покращувати свою долю. За ними кинулися громадяни всієї Європи, потім Північної та Південної Америки. Пізніше всіх дійшло до китайців, але зате там закликав націю врятуватися за порадою давнього вчителя по імені Але-мах сам глава Комуністичної партії.
...А Оля з алюмінієвого міста вийшла на вулицю подихати свіжим вечірнім бензолом. Перед собою вона котила інвалідну коляску, де вже рік сиділа її старша сестра Таня. Не так давно Таня працювала вчителькою математики.
І раптом стала слабшати.
У неї діагностували важку хворобу, яка неспішно, але впевнено руйнувала організм Тані, немов закреслюючи день за днем клітинки в її «зошити». І вже залишалася пара сторінок.
Лікарі чесно сказали Оле, що жити сестрі буквально три місяці.
Так, теоретично можлива операція в Німеччині — за гроші, які коштував, напевно, весь район Олі і Тані, з урахуванням клаптика неба над ним. Загалом, не було навіть сенсу це обговорювати.
І кожен вечір Оля выкатывала коляску, щоб сестра могла помилуватися на людей і могутні труби їх комбінату, испускавшие жовтий дим.
Перед сестрами раптом загальмував автомобіль чарівної марки, яких у місті було всього два: у мера і губернатора.
З нього вийшов чоловік у темному костюмі і бордовій краватці.
Він не представився, але тепер Ольга і Тетяна думають, що саме так виглядає сучасний підтягнутий ангел.
За годину до цього Ангел зі своїми китайськими партнерами купив контрольний пакет акцій місцевого комбінату. І був ну якщо не щасливий, то цілком задоволений. І тут один з друзів-китайців отримав СМС від дочки — про передбачення Номаха і про те, що мільярд китайців зійшов з розуму, бігаючи по магазинах, де вже вивішені червоні плакати «Купи два — другий віддай!»
Китаєць передав зміст СМС своєму російському партнеру з побажанням прислухатися до Номаху.
Партнер задумався: «Я купив пакет акцій... Навіть якщо я раптом куплю ще один, не зможу ж я його подарувати, це нісенітниця!»
Побачивши за вікном автомобіля Олю і Таню по дорозі в аеропорт, Ангел раптом вирішив, що робити. Так він і сказав дівчатам: «Я не можу подарувати вам рівноцінну річ, вибачте, це поза бізнес-логіки. Але, сподіваюся, я можу подарувати щось ще?» Що і зробив.
Так, він подарував річ, яка, може бути, коштує дешевше контрольного пакета акцій або навіть светри з візерунком, а може бути, не варто взагалі нічого, бо ніхто, навіть самий мудрий китайський мудрець, не зможе оцінити її ніколи. Він подарував вмираючої Тані життя. Замкнувши цим химерний, як новорічний серпантин, сюжет, який розпочався в обласному центрі з безглуздого жарту однієї дівчинки, яка вирішила просто порадувати друзів, і завершився там же. А те, що підключився весь довірливий світ, — так хіба це погано?
Бєляков Олексій
