А там – на небі, теж марнота
І ангел поїдає мандарини...
Там хмари в сніжинки – краса.
І січня грудень вже дихає в спину.
А в Новий Рік за святковим столом
Вони здоров'я нам завжди бажають.
Їм радісно за нас, що ми живемо.
Вони про нас частенько згадують...
То птахом у віконце постукають,
То дверима скрипнут будинку за звичкою.
Нас налякати, звичайно, не хочуть,
Але до наших душах є у них відмички...
Вони ж бачать,як в ночі сумуємо,
Втерши сльози,уткнувшись в ковдру...
А нам спокій душі необхідний,
Хоч боляче від того, що їх не стало...
Коли годинник проб'є дванадцять разів,
І ми свої бажання загадаємо,
Рідні наші в небі п'ють за нас
Напій, про який ми не знаємо...
Безалкогольний, смачний для душі...
Там пахне мандаринами всюди.
Їм вічно в наших душах жити і жити,
Як нам – у їхніх душах. Чи це не диво?
Там Бог сніжинки щастям заправляв
І послав на землю до нас на прохання близьких...
І по келихах радість розливав
Своїм мешканцям, і їх рідним за списком...
Я вірю, там ніхто не самотній.
Там світяться серця, а не вітрини.
І ангел, втомлений за день,
Розносить нашим близьким мандарини...
В. Самаріна-Лабіринт, 2015
