— Що відбувається на світі? — А просто зима
— Просто зима, вважаєте ви? — Вважаю.
Адже Я й сам, як вмію, сліди прокладаю
у ваші заснулі ранньою порою будинку.
— Що ж за всім цим буде? — А буде січень,
— Буде січень, ви вважаєте? — Так, я вважаю.
Адже Я давно цю білу книгу читаю,
цей, з картинками хуртовини, старовинний буквар.
— Чим же все це закінчиться? — Буде квітень.
— Буде квітень, ви впевнені? — Так, я впевнений.
Я вже чув, і слух цей мною перевірений,
ніби в гаю сьогодні бриніла сопілка.
— Що ж із цього випливає? — Варто жити,
шити сарафани і легкі сукні із ситцю.
— Ви вважаєте, все це буде носитися?
— Я вважаю, що все це слід шити.
Слід шити, бо, скільки бурі не кружляти,
недовговічні її кабала і опала.
Так дозвольте ж в честь новорічного балу
руку на танець, пані, вам запропонувати!
Місяць срібний, куля зі свечою всередині
та карнавальні маски — по колу, по колу.
Вальс починається. Дайте ж, добродійко, руку,
і — раз-два-три, раз-два-три,
раз-два-три, раз-два-три!..
Юрій Левітанський