Все те, що в житті відбувається з нами,
Ми якось дивно ділимо навпіл:
Якщо радість — святкуємо з друзями,
А з бідою приходимо до матерів.
Зайняті роботою і справами
День за днем в потоці суєти
Ми не часто думаємо про маму,
Дуже рідко даруємо їй квіти.
І свої хвороби носимо до мами,
І образи до неї йдемо ділити,
І зморшки їй малюємо самі,
Забувши прощення попросити.
Ми так рідко маму обіймаємо,
Розучилися маму цілувати,
Зателефонувати часом забуваємо,
Колись письмишко написати.
Ну, а мама все одно нас любить,
Щоб не сталося — не зрадить,
Все простить, образи все забуде,
Руку, душу, серце-все віддасть!
І коли від мами їдеш,
Відігрівшись у її любові,
Ти шепни: «Прости за все, рідна,
І, прошу, довше поживи!»
Віталія Волошина
