Ми закохуємося в тих, з ким приречені на духовний ріст та здобуття внутрішньої сили, тих якостей, які потрібні нам для досконалості.
Душа сама знаходить цих людей всупереч здоровому глузду.
Життя буде робити свою справу.
Це основа розвитку, але й ілюзія одночасно.
Ми закохуємося в самих себе, тільки в майбутніх.
Ті люди, які нам подобаються відображають ті якості, яких потребує наша Душа.
Всі недоліки цієї людини зникають із виду на той час, поки відбувається процес трансформації.
Як правило, внутрішня трансформація відбувається болісно, ми купуємо ті якості, які любили в іншу людину для себе.
Для цього доводиться пережити деякі внутрішні зміни, у зв'язку з чим змінюється погляд на світ, і ми самі.
Це стає добре помітно вже після розставання, коли ми опиняємося в новому світі, можна озирнутися назад без емоцій і об'єктивно подивитися на події життя... Ілюзія розвіялася, і тепер залишилася об'єктивна реальність.
Тому не варто нікого звинувачувати в своїх невиправданих очікувань. Ми теж для когось є приводом для змін.
Напрошується питання:
«Коли ж вся ця закоханість закінчиться?»
— Для кожного з нас є людина, близька за Духом, той, який стане постійною частиною твого світу...
Але твій внутрішній світ до того часу повинен бути наповнений, щоб більше шукати не довелося відсутніх частин, а залишилося створювати щось нове разом.
