Не побіліє торішній сніг
І не зійде зів'яла трава.
Не повернути, на жаль, пішли всіх,
І не повернути марні слова...
Не відшукати постигла теплоти
У тих сердець, що охололи раптом...
Не воскресити розбиті мрії.
І відданим не стане колишній друг.
А «завтра» не настане для того,
Щоб були сили щось змінити.
Сьогодні і зараз важливіше всього
Вчитися кожен міг душею цінувати...
Вчитися знаходити слова для тих,
Хто нам дорожче власних образ.
Сьогодні не помітимо дитячий сміх,
А завтра дитинство сина полетить...
Він виросте, і теж буде чекати
Таємниче «завтра» день за днем...
А після дні з минулого гортати,
Які назад не повернемо...
А потрібно навчити не «завтра» чекати,
А діяти сьогодні і зараз.
І самоїдством душу не ятрити,
А помічати чужу радість очей.
І відчувати біль інших,
До завтра їх біду не відклавши...
І помічати сяйві нічних зірок...
Цінувати того, хто з нами терплячий.
І Бога не забути дякувати
За кожен подарований нам світанок.
А завтра... «завтра» може й не бути...
А де «вчора»? Його сьогодні немає...
Автор — Ірина Самаріна-Лабіринт
