Є такі жінки, які вже не бояться. Яким вже запізно боятися. Боятися не сподобатися. Не відповідати. Не знати. Не встигнути. Не вміти піч наполеон. Готувати плов. Правильно малювати стрілки.
Вони не бояться перепитати. Виглядати безглуздо. Їм є, що надягти до літа. Восени теж. І це не проблема. В їх житті все менше прогалин. Вже не страшно не по прямій. Можуть криво. Знають, що красиво — це всередині. Вони не бояться потонути. Так як давно живуть на глибині. Не соромляться плакати. Від горя і радості. Сміятися від цього теж вміють.
Їм вже пізно боятися сивини. Зморшок. Вони вже не перші. І тепер всі від посмішки. Їм вже пізно боятися, що подумають. Колеги. Свекруха. Люди.
Їм давним-давно пофіг мите чи. Очищене. З глютеном або без. Вони їдять те, що хочуть. Їм вже не страшно робити це вночі. І зовсім не соромно. Вони знають, що курити і пити — не шкідливо. Шкідливо — не дихати. Не хотіти.
Їм все-одно. Прийшов він в 18:30 21:00. Якщо він любить. І квапиться. Головне — він є. Вони вже не бояться бути одні. Вміють не бачити того, хто не помічає. Відходити від того, хто відштовхує.
Їм є, що сказати. Є про що мовчати.
Про що молитися. У них все від душі. Вони — чиясь віддушина. Їм не страшно показатися дурними. Товстими. Худими. Вони давно перестали здаватися. І почали бути.
Робити те, що люблять. Любити того, хто любить. Спати з тим, з ким не заснеш. Навіть якщо дуже хочеться.
Говорити прямо. Не накручувати. Кучері. Себе. Не випрямляти локони. Але спину тримати рівно. Дивитися крізь пальці на дурнів. Прислухатися до тиші.
Гіркий шоколад для них солодкий. Вони вміють цінувати час. Ранок. День. Ніч. Вони не змушують дочка. Не наставляють сина. Вони зайняті справою. Своїм. Вони вміють бути з собою. Собою.
Вони вже не звинувачують батька. Люблять маму. Вони не бояться померти. Тому що — живуть.
Є жінки, яким вже запізно боятися.
М. Степанченко
