Повідомлення завжди приходить вчасно. І читаємо ми його вчасно. Хто мої тексти давно читає, це помітив. Повідомлення приходить вчасно для нас, неважливо, коли воно написано, ось в чому справа. Це завжди своєчасне послання.
В одного чоловіка загинула дочка. Така раптова трагедія. Вона жила в іншому місті, доросла була. І потрапила в аварію... якраз почалися свята і на пошту, і в мессендежры став литися рікою спам. Поздоровлення, реклама, ідіотські картинки від незнайомих людей, добрі побажання від знайомих, — ну, як зазвичай. І, звичайно, батькові не до цих привітань було. Інші клопоти і турботи звалилися на нього...
Минуло сорок скорботних днів. Життя триває, нічого не поробиш. Треба працювати, жити, заробляти гроші, адже ще двоє дітей і старенькі батьки... Батько дуже любив свою Жанну, він не знаходив собі місця і все благав, щоб вона йому хоча б наснилася. Хоч як-то сказала б, що вона десь є, що все не так безнадійно... Але нічого не відбувалося. Він тяжко страждав.
Батько став розбирати листи і видаляти все непотрібне. Треба працювати. Там же багато листів було і важливих, на роботі, на які слід відповісти. Він розбирав, видаляв непотрібне, витратив цілий день на цю складну і важку роботу. Особливо вітальні листівки поранили. Це й пояснювати не треба, чи не так?
Він всі листи розібрав, — але залишився значок, що є одне непрочитане повідомлення. Він шукав, шукав, — там незручно все зроблено було, треба шукати це повідомлення вручну. І знайшов. Це був лист від його дочки, Жанни. Зазвичай вона ніколи не писала повідомлень, тільки дзвонила, так вже було в них заведено. А тут у день загибелі написала лист.
У повідомленні було написано: «я люблю тебе, тату. Зі мною все гаразд, не хвилюйся. Ми неодмінно побачимося. Бережи себе!». Ось такі прості слова. Буденні.
І батько заплакав світлими сльозами. Він зрозумів. І ніхто не разубедит його, що його було повідомлення, адресоване особисто йому. Своєчасне повідомлення. Воно прийшло вчасно. В ту саму хвилину, коли він перестав сподіватися і перехотілося жити.
Так що листи доходять. Саме тоді, коли треба. Слова не зникають безслідно. Як і душа. І любов.
