Я не люблю фатального результату.
Від житті ніколи не втомлююся.
Я не люблю будь-який час року,
Коли веселих пісень не співаю.
Я не люблю відкритого цинізму,
В захопленість не вірю, і ще,
Коли чужий мої читає листи,
Заглядаючи мені через плече.
Я не люблю, коли наполовину
Або коли перервали розмову.
Я не люблю, коли стріляють в спину,
Я також проти пострілів в упор.
Я ненавиджу плітки у вигляді версій,
Хробаків сумніву, почестей голку,
Або, коли весь час проти шерсті,
Або, коли залізом по склу.
Я не люблю впевненості ситого,
Вже краще нехай відмовлять гальма!
Прикро мені, що слово "честь" забуте,
І що в честі наклепи за очі.
Коли я бачу зламані крила,
Ні жалю в мені, і неспроста –
Я не люблю насилье і неспроможність,
От тільки жаль розп'ятого Христа.
Я не люблю себе, коли я трушу,
Прикро мені, коли безневинних б'ють,
Я не люблю, коли мені лізуть в душу,
Тим більше, коли в неї плюють.
Я не люблю манежі і арени,
На них мильон міняють по рублю,
Нехай попереду великі зміни,
Я це ніколи не полюблю.
Володимир Висоцький
