Він буде згадувати про неї...
Топити тугу безбожно в скроні...
І проклинати за те, що близьким
Став привид тих минулих днів...
Коли він з нею ділив свій побут,
Коли хотів її до тремтіння,
Вдихаючи запах ніжної шкіри...
Знімаючи страхів помилкових сором...
Він буде чекати... не спати ночей,
Терзаючи душу п'яної музою
І гнати зашкарублою рукою
Бачення геть в тіні свічок...
Він буде жити... але як? Навіщо?
Про це сам ще не знає,
Адже образ тієї, як в імлі тане
І не повернути його нічим...
А з кожним роком все важче
Забути, перекреслити сторінки
Того життя, що в душі зберігається...
Він буде згадувати про неї...
Світлана Мельникова
