Ти до неї звик, вона тебе любила.
Подарунки не дарував їй і квітів,
Не казав їй, що вона красива,
І що на все заради неї готовий.
Ти був весь час зайнятий. Дратувався,
Коли вона дбала, люблячи.
І навіть ти жодного разу не намагався
Дізнатися про що кричить її душа.
Вона хотіла стати неповторною,
Стати найголовнішою в житті для тебе,
Але знову, засинаючи, бачить спину,
А їй так хочеться зазирнути в твої очі.
А їй так хочеться тепла і розуміння,
Трохи ласки і простий зовсім турботи,
Щоб приділяв їй трішки уваги,
Хоча б у неділю і суботу.
Вона ж за тобою хоч навіть в безодню,
І біди не зрадить, і буде поруч.
Їй хочеться бути для тебе корисною,
Зустрічати з роботи вечерею і чаєм.
Не цінуєш ти її, зовсім не цінуєш.
І зовсім не боїшся втратити.
Ах, якщо б знав ти, скільком відмовила,
Щоб з тобою їй поруч засипати...
Куткар Марія
