Стосунки, що мають шанс бути довгостроковими, не мають бути складними за визначенням. Ну скільки часу людина здатна тр$#@ати мозок собі та іншим у режимі нон-стоп? Ну півроку, рік, в особливо запущених випадках - кілька років. А потім він усіх затрахує остаточно, і публіка в скорботному мовчанні залишає глядацьку залу, залишаючи героя на самоті потіти на сцені під жаром софітів.
Так звані складні стосунки, всі ці прийшов-пішов і багатогодинні розмови про високе - це, пардон, від надлишку вільного часу. Це НЕправильні стосунки. Серйозно. Це як якщо ви приходите в автосалон і надрочуєте на бентлі, хоча ваших коштів у кращому разі вистачає на перший внесок за жопель у базовій комплектації. Ви можете приходити в цей салон роками, але все, що вам світить - це таки жопель. Ви говоритимете, що бентлі - єдине, що вам підходить, ви проклюєте череп усім своїм рідним і друзям, ви робитимете скорботне обличчя і заламуватимете руки, ви зіпсуєте собі життя, ви зведете страждання на фетиш, але ви жодного разу не замислитеся, що все, що вам потрібно, - це міцна, надійна робоча конячка з кондиціонером, який працює, чистим салоном і правильно підібраною гумою, яка доставить вас із пункту А в пункт Б.
Стосунки мають бути простими, як дві копійки. Неважливо, геній він фізик чи простий Вася-фрезерувальник, неважливо, яка в нього освіта, скількома мовами він розмовляє, скільки баб у нього було і чи хороші він пише вірші, важливо лише те, наскільки вам із ним комфортно. Якщо він доводить вас до депресії, якщо вам із ним не менш хріново, ніж без нього, якщо ви знаєте, що вам із ним нічого не світить, якщо він трахає вам мозок замість того, щоб трахати ваше тіло, якщо він любить усі ці фразочки "я не готовий" або "нам треба зачекати" або "мені треба подумати" або "це так складно", посилайте його нах... Чи кохали ви його справді, чи це була всього лише примха - ви зрозумієте тільки багато пізніше, тож ви зовсім нічого не втрачаєте.
Любов взагалі не піддається визначенню стан, за любов часто помилково приймають жадання, повагу, звичку, заздрість, бажання поквитатися і багато чого ще. Від "складних" стосунків ви не виграєте нічого, крім головного болю. Якщо він потрібен вам, це головний біль, якщо ви жити без нього не можете, знайдіть у собі сміливість зізнатися, що вам потрібен не цей конкретний чоловік, а той головний біль, який ви з ним отримуєте. І навчіться отримувати головний біль з більш продуктивних стосунків, просто попередьте п-р-а-в-і-л-ь-н-о-г-о чоловіка, що що по середах і суботах ви - формена стерво, нехай він заздалегідь підготується.
Ще раз і ще раз: стосунки мають бути простими. Адже вам із цією людиною дітей народжувати, господарство вести, плани будувати, ходити в гості, спілкуватися з ріднею і взагалі вести найпримітивніший, найпростіший спосіб життя. І якщо ви думаєте, що мине вас чаша ця - ви дуууууже сильно помиляєтеся.
Воно ж як буває? Спочатку нам потрібен високий, гарний, розумний, багатий, сексуальний, романтичний, сукінсин, і тільки набагато пізніше ми розуміємо - ми ВСІ розуміємо, що нам потрібна просто людина, на яку можна покластися, яка буде поруч не тоді, б..., коли в неї в голові правильно перемкнуло. А завжди. Завжди, розумієте? Тому надійність - вкрай важлива якість.
Йому допомагати вам у НАЙскладніші моменти життя, коли ну повна жопа, і крок вправо, крок вліво - кранти. Тому відповідальність - теж вкрай важлива якість.
Вам захочеться ділитися з ним радістю і сумом, перемогами і поразками, мріями і побоюваннями, тому вміння співпереживати - це взагалі капець як важливо.
Ви вивчите його вздовж і впоперек, ви розумітимете одне одного з півслова, ви врешті-решт притретеся одне до одного, як відточені на супермегаекстрастанку шестерні, ви й надалі скандалитимете й миритиметеся, бо він - усе-таки не ви, це інша людина, хоч він і заточився під вас так само, як і ви під нього, тож терпимість - без неї ну просто ніяк.
І ви постійно поступатиметеся одне одному частиною себе, частинка за частинкою відгризаючи свої холостяцькі звички, це модне нині слово компроміс, так що гнучкість - це теж дуже, дуже важливо.
І ви ухвалюватимете важливі рішення, разом і окремо, рішення, які цілком здатні змінити ваш поточний уклад життя, так що без довіри - ну просто ніяк взагалі.
Задумайтеся, ось коли вам було двадцять - ви ж ні про що це не думали, вірно? Вам хотілося, щоб він хвацько підкотив до вас на супертачці, подарував квіти і красиво так поцілував просто в губи. І щоб ви милувалися його ох... але прекрасними очима і взагалі були б як на картинці. Так ось насправді все це не важливо жодного разу. Байдуже, красивий він чи ні, високий або низький, стрункий або пухкий, краснобай або заїка, все, що вам від нього потрібно - це усвідомлення, що ось із цією людиною - і у вогонь, і у воду, і в мідні труби, і що коли він поруч - вам дуже добре. І що БЕЗ неї вам гораааааааздо хріновіше, ніж із нею.
І я вас запевняю - коли ви обернетеся назад років через двадцять, коли, як і раніше, розчулюватиметеся, вимірюючи її температуру і допомагаючи писати заповіт, хоча вона всього лише один раз чхнула, і коли ви припините вести нарешті задушевні розмови "а куди ми рухаємося", тому що ви ВЖЕ прийшли туди, куди вам потрібно, ось це і є любов. Кохання - воно заздалегідь не прораховується. Ніколи.
А всі ось ці "складні" стосунки - ну блін, ну підіть на курси макраме, чи що. Або сиротам допоможіть. Залиште свій бідний мозок у спокої, у нього і без вас турбот повний рот.
© Маруся [драгетта]
