Спогади – це те, чим живуть люди похилого віку. Вони буквально день за днем, і крок за кроком згадують своє життя і розбирають на дрібні деталі. Саме в цей час приходить усвідомлення того, стільки всього було зроблено неправильно, наскільки нерозумно використовувалося час, яке вже ніколи не повернеш назад.
Психолог і письменник Кір'янова Анна побачила в оповіданнях літніх людей одну особливість. Це глибокий і точний висновок. І це саме те, з чим варто попрацювати молодому поколінню...
Про що ми пошкодуємо в старості?
Найбільше шкодувати в старості ми будемо не про те, що мало подорожували.
Не про те, що мало приділяли уваги своєму духовному розвитку. І не про те, що погано виховували своїх дітей.
І не про те, що не присвятили себе мистецтву. Хоча, може, про це й пошкодуємо, звичайно — так от пишуть деякі психологи. Яким ще далеко до старості.
Я з багатьма дуже літніми людьми спілкувалася, які були цілком у своєму розумі. Найбільше вони жалкували про те, що дозволяли себе нахабно використовувати.
І терпіли образи, незаслужені й підлі. «Чому я не могла відповісти, коли мене начальник примушував працювати за трьох?», — казала одна пані.
А інша згадувала родичів, які приїздили в гості до кімнати, де вона тулилася з двома дітьми та чоловіком. І жили в гостях тижнями. А вона все прибирала, прала, готувала і пригощала, як годиться — хоча ким таке годиться?
Хтось терпів жорстокість п'яниці-чоловіка.
Хтось- нахабні вимоги зовсім сторонніх людей. Не з малодушності або боягузтво — а просто, щоб нікого не образити, не зачепити.
Залишитися в очах споживачів доброю людиною. Ось про це поголовно всі шкодували. І вголос розмірковували, як би зараз, з висоти прожитих років, вони просто і спокійно відмовили.
Гарячу воду давали раз на тиждень. І до жінки з трьома дітьми в цей день з'їжджалася з пранням вся рідня. Ну, і купалися всі, звичайно. І у неї не залишалося часу випрати і викупати дітей. І в дев'яносто років вона з гіркотою і здивуванням про це згадувала — не про те, чому так робили родичі. А про те, чому вона не знайшла слів для відмови...
Їй було дуже прикро!
Ось про що ми точно будемо шкодувати про безцільно і бездарно витрачений час, про зусилля і жертви, про добровільне рабство.
Про непотрібному терпінні — яке ніхто не цінував. Так що терпіти зайве не треба. Тоді залишаться сили і час і для подорожей, і для дітей, і для онуків, і для мистецтва. І здоров'я залишиться. А гіркоти в душі не буде — треба просто вчитися говорити «ні».
І все.
Або просто ігнорувати нахабні прохання, присвятивши себе мистецтву, подорожей або відпочинку. Або — виховання дітей...
Автор — Анна Кір'янова
