Зібрав Бог всіх тварюк і вирішив кожному його вік відміряти.
Першим покликав людини:
«Ти, чоловіче — істота не велике, так що тобі 20 років життя даю».
«Мало...» — подумав чоловік, але з Богом сперечатися не став і тихенько відійшов убік.
А Бог тим часом покликав коня:
«Тобі, кінь, 40 років життя призначаю — ти тварюка велика, тобі й жити довше. Але кінь почала благати: «Помилуй, Боже! 40 років з ярмом на шиї ходити, за собою плуг та вооз тягати, та ще й батогом отримувати! Мені вистачить і 20... Віддай залишилися людині, йому потрібніше».
Бог дав добро і покликав корову.
На тій же підставі, що і коні, дав їй 40 років життя. Але корова відмовилася: «Боронь, Боже! 40 років за вим'я мене смикати будуть! Мені вистачить і 20, а решту роки віддай людині, йому вони потрібніші». Погодився Бог.
Покликав собаку:
«Тобі, собака, 30 років призначаю!» А собака: «Господи, помилуй! Ну куди мені 30 років сидіти на ланцюгу, гавкати на кожного та кость гризти... Давай мені 15, а решта віддай людині».
А Богу що? Віддав ще 15 років людині, покликав кота і запропонував йому 20 років життя. Але кіт подумав: як це 20 років мышатину є, і відмовився від 10 років життя — теж подарував їх людині.
З тих пір так і живе людина... Спочатку 20 років свої проживає — турбот і горя не знає. Потім настають 20 років кінських: працює людина як кінь, тягне на собі віз — робота, дім, сім'я... Наступні 20 років — ті, що корова подарувала: «доять» людини діти, онуки... Хто на дачу, хто на машину... А потім собачі 15 років живе: вдома сидить, будинок вартує, за онуками доглядає так на вулицю поглядає. А приходять котячі роки, тут вже як пощастить... Можуть, як кота по голові погладити, а можуть і під зад штовхнути ногою"
