Перегоріло. Вже не боляче.
Сиджу навпроти, сміюся, жартую...
— Як життя?
— Нормально
— І я задоволена
— Давай за зустріч?
— Давай трохи..
— Ти заміж вийшла?
— Ну так. А що мені?..
— Так, ну, звичайно. Що за питання. А пам'ятаєш?..
— Пам'ятаю..
— Я теж пам'ятаю..
— Ну ось і добре. Давай без сліз.
— Ти стала жорсткою.
— Минуло три роки.
— Не так вже й багато.
— І це термін...
— Сьогодні жарко.
— Ага, погода...
— Так, дуже жарко, я прямо взмок.
— А він, цей твій...
— А, ти про чоловіка? Хороший хлопець.
— А він...який?
— Як чоловік — він краще, коханець — гірше.
— Зате надійний і під рукою.
— Такий як треба?
— І що такого?
— І навіть сильніше, ніж любиш?...
— Ти хіба знаєш таке слово? А якщо знаєш, то навіщо...
— Ну так, звичайно. Пробач.
— Не треба.
Перегоріло...Одна зола.
Але тільки, знаєш, я рада зустрічі.
І навіть краще, що я прийшла.
Тепер я бачу: перегоріло.
А вітер попіл відносить в далечінь.
Не ворухнувся, не захворіло.
І я спокійна. І мені не шкода.
Як ти йдеш, ссутуля плечі..
Як у чорно-білому німому кіно.
І все ж сумно від цієї зустрічі.
Перегоріло, а все одно...
Автор невідомий
