Мені в душу обережно постукали
З питанням: «Вибачте, можна до вас?»
Подумавши, я сказала: «Можна... можна,
Заходьте, місце є і тут, і там...»
Знову питання: «А з чим ці коробки,
Великі, так і зовні не дуже...»
- Нездійснені плани в них про літо,
Мрії, надії... ті, що не врятувати...
- А ви навіщо завітали в душу?
Зазвичай шукають до тіла всі підхід...
- Я ваш спокій образою не порушу...
А тіло без душі... воно не в рахунок...
- Ну якщо вже ви прийшли, то залишайтеся
Не до ранку, а просто назавжди...
Я полюбила вас, не сумнівайтеся...
І замість «Ні» душа сказала «Так»...
- Але якщо ви й справді полюбили,
За що, скажіть, якщо не секрет?
- У коханні питання "За що?" зовсім не в силі,
Адже люблять всупереч, зійде відповідь?
- Буваю я нестриманішим і різкішим,
І знаю, що за всі пред'являть рахунок...
- Використовують людей, а люблять речі
Зараз... А було все навпаки...
- А якщо захочу піти нечутно,
Мені потрібно знати, що вас від сліз зберіг...
- Так якщо стану я одного разу зайвою,
То значить ви - мій життєвий урок...
До мене вривалися в душу, ламаючи двері,
Осінніми признаньями шарудячи...
Прощаю всіх за все, поки жива
У мене проста жіноча душа...
Автор: Ірина Самаріна-Лабіринт, 2013
