Роки проходять — а ми й не жили:
Мало сміялися, мало любили.
Бачили мало, трохи більше читали,
І чомусь так сильно втомилися.
Ми поспішали, але час втрачали;
На щастя прагнули, але багато страждали.
Правду шукали, у собі сумніваючись;
Свята чекали, тузі віддаючись.
Часто ми були незадоволені собою:
То підносилися, то падали боляче.
Занадто багато ми в житті боялися,
Рідко долю ми свою довірялися.
Нам все хотілося зрозуміти і освоїти,
Все полюбовно і мудро влаштувати.
Роки проходять — а ми й не жили:
Мало сміялися, мало любили...
Автор — Ірина Шевкуненко
