Уже п'ять років я живу з тим, що в народі звуть ״депресією״. І за цей час у моєму житті з'явилося багато різних нових аспектів, але озираючись назад я розумію, що саме депресія зробила мене щасливішою, ніж я була п'ять років тому. Так, зрозуміло, у мене бувають кризи, і досі бувають ситуації, коли мені здається, що я не справляюся з життям. Але хорошого, однозначно, стало більше, незважаючи на всі пережиті втрати. І ось про це хороше я і хочу вам розповісти. Про депресію, яка зробила мене сильнішою. Ось що я зрозуміла за п'ять років життя в цьому рівні гри.
#1
Мої ресурси кінцеві, і ніхто не має права забирати їх у мене силою. Я не можу, та й не зобов'язана тримати відповідальність за почуття родичів, друзів і знайомих кролика. У мене немає такого органу, щоб це зробити. Немає на це сил. І ніколи не було і не буде. І ніхто з тих, хто від мене щось вимагає, не має права мене засуджувати, коли я відмовляю.
#2
Моя відмова - взагалі-то штука цінна. Приблизно така ж цінна, як і моя згода.
#3
Мої ресурси кінцеві. І якщо я не дбатиму про них і не розпоряджатимуся ними правильно, їх зовсім не стане. Тож є база, про яку варто подбати: перш за все, це потрібна кількість сну, корисної їжі, фізичної активності та творчості. І ні, це не ті речі, які можна відкласти, щоб віддати свої сили та час комусь іншому. Це не корисно ні мені, ні оточуючим, і знижує кількість ресурсу дружньо-спорідненої системи загалом.
#4
Мої ресурси кінцеві, але й потреби невеликі. Для того, щоб забезпечити описану вище базу ресурсу - нічого не шкода, але й потрібно людині насправді не так уже й багато. І вже точно, для цього не потрібно нічого, що можна силою або хитрістю забрати в інших.
#5
У мене немає і ніколи не буде часу на токсичне спілкування, крім тих випадків, коли я намагаюся через це спілкування пояснити щось самій собі. Це, на жаль, не означає, що мені вистачає часу і сил на все нетоксичне спілкування, якому я можу і хотіла б віддатися.
#6
Позитивне мислення - це не "все буде добре, я перевіряла". Позитивне мислення - це "Ніч темна і сповнена жахів, ми - малі й беззахисні. Є щось, що ми можемо зробити просто зараз? Так - добре. Ні - розслабилися". І, зрозуміло, відповідь "Можна піти і поспати" в деякі періоди є єдино правильною. І вона - з розряду "так-відповідей".
#7
Принципи - важливі. Вони - основа самоповаги і роблять із тебе повноцінну особистість. Вони допомагають пережити найтемніші дні. Вони - те, що дозволить тобі себе поважати, коли все скінчиться.
#8
Я не можу собі дозволити угод із дияволом. Працювати можна і потрібно тільки з тими людьми, які тебе радують. Робити - тільки те, що не викликає відторгнення. Це питання виживання.
#9
Гроші - ресурс приємний, але не найкритичніший. Найкритичніший ресурс - це гарне самопочуття і те, що особисто я називаю "робочий стан" - період часу, коли і мозок, і тіло працюють на повну котушку. Без грошей прожити можна. Без робочого стану - ні. Іноді він, щоправда, зовсім зникає. Але якщо почати себе відновлювати - обов'язково повертається.
#10
Відчуття власного тіла. Ніколи до того, як зі мною трапилася депресія, і якийсь час після, я не відчувала потреб тіла, не могла перевірити власний "заряд батареї". Ніколи не відчувала наближення мелтдауну і завжди падала в нього раптово. Не могла розрізнити голод і втому. Тепер, здебільшого, можу. І це одна з найбільших цінностей на даний момент.
#11
Мені ніхто нічого не винен. При цьому, я знаю, за кожними буквами в інтернеті, у кожній черепній коробці, йде своя війна. І я пам'ятаю про це завжди. Ще я пам'ятаю, що включатися в ці війни я не зобов'язана. Але можу.
#12
Я нікому нічого не винна. Одного разу, я несла на своїх плечах увесь світ, зламалася під його вагою і впала на дно існування. На цьому дні я пролежала три місяці, а коли нарешті змогла підвестися, виявила, що весь світ, колись покладений на мої плечі сім'єю і суспільством, а тепер розкиданий поряд на дно, прекрасно справляється і без мене - навіть усі коліщатка крутяться точно так само. Я полегшено зітхнула, і пішла займатися тим, що мені справді цікаво.
#13
Любов - це насамперед те, що не калічить. Якщо щось калічить, це що завгодно, але не любов. Важливо розрізняти. І я тепер це вмію.
#14
Емоційним і матеріальним ресурсом потрібно ділитися, тільки якщо власні базові потреби забезпечені. Якщо ні - мій прямий обов'язок зберегти його для себе. Але у випадку, коли базові потреби забезпечені - емоційним ресурсом ділитися необхідно. Все одно запасу він підлягає тільки коли вкладаєш його в інших людей, і повертається тільки в тих випадках, коли у сусіда теж наростає жирок і надлишок. Але що більше "жирку" нарощують сусіди, то щасливіша родинно-дружня система загалом.
#15
Інші люди - це важливо. Важливо пам'ятати, що їхні ресурси теж кінцеві. Що просити їх допомогти - можна. А ось вимагати від них чогось не можна. Ще важливо доносити до тих, з ким ти дружиш і працюєш, що сили у тебе можуть закінчиться раптово. І якщо у тебе є домовленість, важливо попередити, що бувають обставини, в яких ти йдеш у штопор. І зателефонувати і вибачитися, якщо вже пішов, і хтось постраждав. І ніколи, чуєте, ніколи не можна працювати з людьми, які вважають, що ваш стан - це вимога поблажок, потреба особливого статусу, або важіль тиску на вас чи на них.
#16
Найголовніше, мабуть, головне: я знаю, що в мене немає мети в житті, і це абсолютно нормально. Зате у мене є уявлення про те, як я хочу це життя проживати щодня. І з ким. І це теж нормально - чути свої бажання і нести відповідальність за їх виконання.
Текст: Тетяна Папушева
Ілюстрації: Shutterstock
