Я хочу жити. Не існувати, не тягнути тягар своєї судьбинушки, не підлаштовуватися під щось там, не терпіти, не чекати, трясучись в кутку, а проживати кожну хвилину.
Я хочу жити. І тому я більше не рятую те, що здохли, згнило, поросло цвіллю і смердить. Мені потрібно, щоб навколо мене приємно пахло, бажано гіацинтами і фрейзиями.
Я хочу жити. А значить, в моєму житті більше немає людей, під яких необхідно підлаштовуватися, з якими можна поговорити прямо, не наразившись на істеричний припадок, поруч з якими я напружена, перелякана і повинна чогось там відповідати. Як і тих, хто не відрізняється високим рівнем усвідомленості, прикриваючи свої дивні витівки не менш дивними відмовками.
Я хочу жити. Фраза «зі мною так не можна» — тепер мій вірний супутник. І це більше не поєднується з тими, хто не піклується про мене, зраджує, використовує, не враховує мої контексти і потреби, не чує мене.
Я хочу жити. І більше не витрачаю час на перероблення і порятунок тих, хто не відповідає моїм очікуванням або хоче сидіти в лайні. Простіше, надійніше і чесніше знайти людину, яка мені підходить.
Я хочу жити. Тому, мене покинула потреба доводити, що я — гідна, вмовляти когось бути зі мною, битися за увагу, дозволяти себе переробляти. Я досить прекрасна, щоб мене любили і приймали такою, яка я є.
Я хочу жити. Отже, готова до різним емоціям, в тому числі самим негативним. Життя — це не тільки про радість, а ще й про біль. Не тільки про успіх, але і про падіння. Не тільки про чудових людей поруч, але й про ницість, підлість, мерзотність. Питання тільки в тому, що ти ДОЗВОЛЯЄШ цього зробити з собою.
Я хочу жити. З цього випливає, що я насамперед зосереджена на собі. Першочергово вивчаю себе, а потім вже інших. Я хочу жити. Завдяки цьому я екологічна до інших людей. У мене більше немає шафи з «може бути в нагоді», я не дозволяю собі притримувати когось на довгому повідку і відкладати на «чорний» день.
Я хочу жити. Дихати, любити, сміятися, плакати, падати і підніматися ще вище. Жити, а не існувати. Ти зі мною?
Автор: Ніка Набокова
