Якби ви знали, як змінюється ваше обличчя, коли ви говорите про те, кого любите. Про дитину, про бабусю, про дідуся, про батька, про кохану людину. Навіть про песика або котика. Всі напруга проходить, всі зморшки розгладжуються, а з очей ллється м'яке світло. А на губах — аттична напівусмішка. І такий світ любові перетворює вас, — ви стаєте надзвичайно красивим. Надзвичайно добрим. Ніжним. І трошки цієї світлої енергії любові передається іншим. У ці хвилини на вас можна милуватися або портрет писати.
Чудові це і короткі миті посеред суєти і тривог життя. Треба частіше згадувати тих, кого ми любимо. До кого щиро прив'язані. Хто наповнює наше серце... І всі будуть красивіше і красивіше. Ніжніше і добрішим. Милосерднішими один до одного — любов робить нас милосерднішими. А всього-то й треба — поговорити з людиною про те, кого він любить. Щоб він згадав. І наповнився світлом. І наповнив інших.
Ганна Валентинівна Кір'янова
