Письменник Михайло Зощенко відвідав звіринець. У старі часи звіринці були дуже жорстоким місцем, на жаль. І ось у клітці сиділи бабуїни, займалися своїми обезьянними справами. І якийсь хуліган взяв і вдарив бабуїна палицею по морді. Розважився так. Бабуїн розлютився, почав стрибати і скалитися. Йому було боляче. Тут жаліслива дама дала мавпі гроно винограду на втіху. І бабуїн миттєво заспокоївся, сів і став з апетитом солодкі ягоди їсти.
Письменник засмутився і ось про що подумав: якби його вдарили палицею по морді, а потім дали б виноград, він би всю ніч не спав. Переживав би. І не став би їсти виноград; який там апетит після такого образливого удару? Він би тихенько плакав у подушку, знемагав від безсилої образи, думав би про помсту... А бабуїн заспокоївся і тут же забув про ударі. Ось це міцна здорова психіка. Ось так і треба. Так і вчать деякі психологи: вас вдарили, а ви почастуєтесь виноградом і забудьте про те, що сталося!
Але людина — не бідна мавпа, замкнена в клітці. У людини є почуття гідності, — тому й людини можна образити, зачепити, заподіяти страждання навіть без палиці. Особливо, якщо замкнений людина в клітці, не може відповісти кривдникові і змушений терпіти удари з дня у день. Розумієте, психічно здорова людина реагує на образу. Втрачає сон, апетит, переживає, думає, мучиться... І не треба його повчати і схиляти до байдужості, це ненормально. І вчити переключати увагу з удару на виноград — теж ненормально. «Ну і що, що вас публічно принизили? Вам же за це заплатили і дали поїсти!», — це неправильні слова. Людина переживає і мучиться. Можна допомогти йому так: роз'яснити сенс вчинку кривдника. Допомогти виробити стратегію захисту. Або допомогти зрозуміти: з клітки треба тікати, поки не пізно. Навіть якщо добре годують.
А знецінювати переживання не треба. Це нормально — бути адекватні почуття, біль і образу. Адже саме ці почуття змушують нас щось робити, якось вирішувати ситуацію. Захищатися, шукати вихід з клітини, відходити на безпечну відстань... І бабуїн не так-то дурний і примітивний, як здалося письменнику. Просто він не міг втекти з клітки, от і їв виноград, що ж йому ще залишалося? У природі хуліган гірко пошкодував би про свій ударі. Мавпа б неодмінно дала здачі. Так і в житті садист пошкодує обов'язково. Звичка бити інших призведе до сумних наслідків. Безкарність розпускає і позбавляє обережності.
Так що переживання, рефлексії — це абсолютно нормально для розвиненої духовно людини. Це стимул для того, щоб шукати шляхи вирішення проблеми, от і все. І зробити так, щоб нікому не повадно було бити вас словами або вчинками. А вчити не реагувати — що ж. Це теж корисно, напевно. Для тих, хто вирішив провести в клітці все своє життя. Все ж у клітці безпечно і іноді можуть дати виноградика...
