Помирає жінка, і до неї приходить Смерть. Жінка, побачивши Смерть, посміхнулася і сказала, що готова.
— До чого ти готова? – спитала Смерть.
— Я готова, щоб Бог забрав мене до себе в Рай! – відповіла жінка.
— А чому ти вирішила, що Бог тебе до себе візьме? – спитала Смерть.
— Ну як же? Я стільки страждала, що заслужила спокій і любов Бога – відповіла жінка.
— Від чого саме ти страждала? – спитала Смерть.
— Коли я була маленькою, мене завжди несправедливо карали батьки. Вони били мене, ставили в куток, кричали на мене, ніби я зробила щось жахливе. Коли я вчилася в школі мої однокласники знущалися наді мною і теж били і принижували. Коли я вийшла заміж, мій чоловік весь час пив і зраджував мені. Мої діти всю душу вимотали мене, а в результаті навіть на мій похорон не прийшли. Коли я працювала, мій начальник весь час кричав на мене, затримував зарплату залишав мене по вихідним, а потім взагалі звільнив, не заплативши мені. Сусіди пліткували про мене за моєю спиною, намовляли, ніби я гуляща жінка. А одного разу на мене напав грабіжник вкрав мою сумку і зґвалтував мене.
— Ну а що ти зробила хорошого у своєму житті? – спитала Смерть.
— Я завжди була, до всіх добра, ходила в церкву, молилася, про всіх дбала, тягне все на собі. Я зазнала стільки болю від цього світу, як і Христос, що заслужила Рай...
— Ну добре... – відповіла смерть – я тебе зрозуміла. Залишилася маленька формальність. Підписати один договір та прямо в Рай.
Смерть простягнула їй листок з одним реченням, під яким потрібно було поставити галочку. Жінка подивилася на Смерть і, немов її облили крижаною водою, сказала, що не може поставити галочку під цією пропозицією. На листку було написано: «Я прощаю всіх моїх кривдників і прошу вибачення у всіх, кого образила я».
— Чому ти не можеш пробачити їх і попросити вибачення? – спитала Смерть.
— Тому що вони не заслужили мого прощення, тому що, якщо я пробачу, це значить, нічого і не було, це значить, вони не відповідатимуть за свої діяння. А мені просити вибачення не у кого... Я нікому нічого поганого не зробила!
— Ти впевнена в цьому? – спитала Смерть.
— Абсолютно!
— Що ти відчуваєш до тих, хто тобі заподіяв стільки болю? – спитала Смерть.
— Я відчуваю гнів, злість, образу! Це несправедливо, що я повинна забути і стерти з пам'яті те зло, що скоїли по відношенню до мене люди!
— А що якщо ти їх пробачиш і перестанеш відчувати ці почуття? – спитала Смерть.
Жінка на якийсь час задумалася й відповіла, що всередині настане порожнеча!
— Ти завжди відчувала цю порожнечу в серці, і ця порожнеча знецінювала тебе і твоє життя, а ті почуття, які ти відчуваєш, надають значущості твоєму житті. А тепер скажи, чому ти відчуваєш порожнечу?
— Тому що я все життя думала, що ті, кого я любила, і ті, заради кого я жила, оцінять мене, а в підсумку вони розчарували мене. Я віддала своє життя чоловікові, дітям, батькам, друзям, а вони це не оцінили і виявилися невдячними!
— Перед тим як Бог попрощався зі своїм сином і відпустив його на землю, він промовив йому наостанок одну фразу, яка повинна була допомогти йому усвідомити життя в собі та себе в цьому житті...
— Яку? – запитала жінка.
— СВІТ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ТЕБЕ...!
— Що це значить?
— Ось і він не зрозумів, про що це йому сказав Бог... Це про те, що за все, що в твоєму житті відбувається, відповідальність несеш тільки ти! Страждати тобі або бути щасливою ОБИРАЄШ ти! Так поясни мені, хто саме тобі заподіяв стільки болю?
— Виходить, я сама собі... — тремтячим голосом відповіла жінка.
— Так кого ти не можеш вибачити?
— Себе? – сумним голосом відповіла жінка.
— Пробачити себе — це значить визнати свою помилку! Пробачити себе — це значить прийняти свою недосконалість! Пробачити себе — це означає відкритися для самої себе! Ти сама собі заподіяла біль і вирішила, що в цьому винен весь світ, і вони не заслуговують твого прощення... І ти хочеш, щоб Бог прийняв тебе з розпростертими обіймами?! Ти вирішила, що Бог схожий на м'якотілого дурного старого, який відкриє двері для дурнів і злісних страдників?! Ти думаєш, що він створив досконале місце для таких, як ти? Ось коли створиш свій власний рай, де в першу чергу тобі, а потім і іншим, буде добре, ось тоді і постукаєш у двері небесної обителі, а поки Бог дав мені вказівки відправити тебе знову на землю, щоб ти навчилася створювати світ, в якому панує любов і турбота. А той, хто не може подбати про себе, живе в глибокій омані, що він може подбати про інших. Знаєш, як Бог карає жінку, яка вважає себе ідеальною матір'ю?
— Як? – запитала жінка.
— Він посилає їй дітей, чиї долі ламаються на її очах...
— Я зрозуміла... Я не змогла зробити свого чоловіка люблячим і відданим. Не змогла виростити дітей щасливими і успішними. Не змогла зберегти вогнище, де були б мир і гармонія... В моєму світі все страждали...
— Чому? – спитала Смерть.
— Я хотіла, щоб мене жаліли і сострадали... Але ніхто так і не пожалів мене... І я подумала, що Бог мене точно пошкодує і обійме!
— Запам'ятай, що найнебезпечніші люди на землі, це ті, хто хоче викликати до себе жалість і співчуття... Їх називають «жертвами»... Ваше найвеличнішу невігластво полягає в тому, що ви думаєте, що Богу потрібна чиясь жертва! Він ніколи не впустить у свою обитель того, хто крім болю і страждання нічого не пізнав, бо ця жертва буде сіяти біль і страждання в світі...! Вирушай назад і навчися любити і піклуватися про себе, а потім і про тих, хто живе у твоєму світі. А для початку попроси у себе вибачення за неуцтво і пробач себе за це!
Жінка закрила очі і почала шлях заново, але вже під іншим ім'ям і в інших батьків.
Автор — Костянтин Саркісян
