Йшов вулицями Бог. Слухав думки перехожих.
І в невидимому серце кольнуло голкою —
Кожен третій твердив: ʺНу за що мені все, Боже?ʺ
ʺНе я хочу так жити!ʺ – думав кожен другий.
З цікавістю прислухався до думок чоловіки.
Причепилася до бідоласі туга, наче спрут –
У нього напередодні вкрали машину.
ʺХорошо, що не життя. А машину знайдуть!ʺ –
Посміхнувся Творець ледь вловиме,
І глянув на красуню з рудою косою –
А її перед свадьбою кинув коханий,
Промінявши на свободу сім'ю і кільце.
ʺХорошо, що зараз – вірним чоловіком не став би.
Він від великих страждань тебе вберіг.
Він завжди таким буде – красивим, але слабким.
Хіба цього хочеш?ʺ – запитав Бог.
Але ніхто не почув Його одкровень,
Тільки крик і стогін з переходом на крик.
Якщо б люди зрозуміли – всьому свій час,
Навчилися б жити і цінувати кожну мить.
Кожен день був би новим відкриттям щастя,
І бажання жити ніколи б не минуло,
Якщо б зрозуміли люди, хоча б частково –
У кожному ʺплохоʺ завжди є своє ʺхорошоʺ.
Надія Тихонова
