Якщо говорити прямо, то чоловік був дурним від природи. Ну от не розумний жодного разу, тобто зовсім не розумний! Але я його взяв на роботу ще 6 років тому і жодного разу не пошкодував. Найцікавіше, що він знав, що дурний від природи і не приховував цього. Мало того, коли прийшов влаштовуватися на роботу, перше, про щон мені сказав, була фраза...
— Здрастуйте! Я не розумна і не приховую цього. Але мені потрібна робота, щоб я міг купувати мамі ліки, вона вже не може працювати.
Це мене трохи шокувало, але я зрозумів, що людина реально нездужає. Але, в принципі, не настільки, щоб не зуміти виконувати якісь не особливо складні завдання. Він мені нагадав героя Дастіна Хофмана в улюбленому мною шедеврі «Людина дощу». Я відразу в'їхав хто переді мною і не хотілося його ніяк образити...
— Ви набагато розумніші більшої частини населення, яка намагається прикрити свій ідіотизм будь-яким способом, але марно. Добре, з завтрашнього дня приходите на роботу.
З того дня він у нас як син полку. Так от, 6 років чоловік працював нарівні з усіма. Так, не такий як всі, але чесний, порядний, пунктуальний і взагалі, на мій погляд, кращий працівник з усіх, хто у мене працює. Маму після інсульту поставив на ноги, правда довелося йому трохи допомогти з медикаментами і масажистами, а так, він сам робив все і ні разу не поскаржився, що йому важко! Весь офіс його любив і прив'язався до нього як до рідного! Та так полюбили його, що вигодували з 75 кг до 100! Ми з ним навіть стали чимось схожі.
Так, відволікся... Позавчора, коли заїхав в офіс після довгої відсутності, мені помічниця з ходу в лоб...
— Олег звільняється! Може Ви умовте його залишитися?! Як ми без нього?!
— Як це звільняється?! Куди?! Чому?! Попросив покликати його в кабінет. Заходить хвилин через 10, опустив голову так, що підборіддя аж на животі. Варто, в очі не дивиться...
— Олег! Що сталося? Що тебе не влаштовує? Хтось образив? Тільки пальцем покажи, звільню пів-офісу!
— Ні-ні, що Ви, не треба, я їх всіх люблю. Просто ..я.. це.. ну ..ось...
— Ну не тягни, говори що потрібно? З мамою проблеми?
— Ні, з мамою все добре, дякую... Я хочу одружитися!
І тут я подвіс, як глючний смартфон! Відразу напрошувалося питання «як це, одружуюсь?» Але хто я такий, щоб таке питати? Він така ж людина, як і я сам, і ніщо не чуже людське... але блін... як-то мене це напружило.
— Справа потрібна, сподіваюся, одружитися хочеш не тільки ти, але і потенційна наречена, якщо вона вже є у тебе на прикметі. Вона теж бажає того ж?
— Так, звичайно! Вона мене вже рік запрошує до себе, в Швецію! Разом з мамою. Вона любить мене і мою маму!
Тут мені це щось зовсім перестало подобатися.... Хворої людини, аутиста..., в Швеції..., ...і маму.. Жесть якась!
— Напевно хороша дівчина, раз ти збираєшся туди з мамою!
— Вона дуже красива, руда і розумніший за мене! Я вам зараз покажу фото.
І тут він витягає з кишені айфон 7! Ого, думаю, не кволо! Всі ці роки у нього була стара розкладачка Рейзер, яку ми марно намагалися у нього вкрасти, щоб він пересів на нормальний телефон! І адже новий був у нього Самсунг, який ми подарували на День Народження. Але він ніяк не хотів «пересісти» на нормальний телефон. Ми розуміли, що йому це складно, тому не наполягали. А тут ... Айфон...7!!! Я навіть не встиг задати питання, а він мені відповідає...
— Це мені Кароліна подарувала багато фото туди своїх накачала, щоб я не нудьгував...В цей момент в моїй голові вже вирувало каша з жахливих думок. І я очікував, що на фото виявиться яка-небудь голосиста Памела Андерсон зі старих постерів. Але те, що я побачив, повалило мене в шок! На фото руда дівчина, з характерними рисами людей з відомим синдромом. Таких називають «сонячними людьми».
Вони ж не винні, що у них одна зайва хромосома. В іншому вони такі ж, як і ми, а де в чому нас набагато перевершують! У всякому разі вони нас не вважають якимись дебілами тільки тому, що у нас на одну хромосому менше! Хоча за логікою речей, вони могли б саме так міркувати. Але в житті це дуже приємні і невинні люди. І, що особливо мені в них подобається, вони завжди посміхаються! Особисто для мене усмішки «сонячних людей» набагато приємніше гумових посмішок, які все частіше натягують оточуючі нас люди, проклинаючи за очі останніми словами!
— Дійсно, красуня! Тобі крупно повезло! Якщо все так, як ти кажеш, я без особливого задоволення, як твій керівник, але з величезним задоволенням, як людина, відпущу тебе до твоєї нареченої! Якщо ти не проти, я зателефоную з твоєю мамою, уточню деякі нюанси і купити вам обом квиток на літак. Добре?
Олег завжди був усміхненим, веселим, але такого щастя на обличчі я не бачив у нього ніколи! Заради ось цього виразу обличчя я б відправив його хоч в Бразилію, хоч куди і за будь-які гроші! Він заплескав у долоні, як дитина, і сам набрав на своєму айфоні номер мами і дав мені телефон. А найголовніше, чому я завжди вважаю аутистів набагато розумніші за нас, він віддав мені телефон і вийшов за двері! І адже знав, що розмова буде про нього, але він розумів і те, що я не зможу толком говорити про нього в третій особі! Ну хто із звичайних людей вчинив би так само?! Та ніхто, навпаки стояли б над душею і намагалися б все почути! Унікальні люди! Розумні! Тактовні! І чому б їм не бути щасливими, як оточуючі? Я більше скажу, такі люди набагато щасливіші в сім'ях, ніж ми з вами, тому що вони не вміють брехати, не вміють кричати один на одного, але вони вміють любити і бути відданими!
І хто з нас розумніший, а хто дурніший?
І так, з його мамою ми переговорили, виявляється, вона вже чудово знає ту дівчину і немає приводу для сумнівів і завтра, тобто вже сьогодні в 8 ранку я везу свого колишнього працівника і його маму в Шереметьєво, а в 11.25 вони вилітають в Стокгольм. Вони будуть щасливі всі разом, а я буду щасливий тут один за них усіх! А в березні, якщо нічого не зміниться, я теж полечу в Стокгольм одружити свого найкращого та найпозитивнішого працівника!
Коли ти дивишся на цих людей, тобі не шкода нічого, ні часу, ні грошей, ні зусиль, аби хоч якось зробити їх життя кращим! А потім дивишся навкруги і бачиш тих, хто твою доброту приймають за слабкість і намагаються нагадити в душу, дивишся на них і вже не бачиш, бо вони для тебе нуль, порожнеча, їх не існує для тебе! Але, хороших людей більше. Саме тому цей земна кулька ще крутиться....
Піду заварю тазик каву, щоб не заснути і не проспати аеропорт!
Автор — Сем Ар
