Облітають останні маки,
Журавлі відлітають, сурмлячи.
І природа у хворобливому мороці
Не схожа сама на себе.
По пустельній і голою алеї
Ворушачи облетіла листям,
Чого ти, себе не жаліючи,
З непокритою бредеш головою?
Життя рослин тепер зачаїлася
В цих дивних уламках гілок.
Ну а що ж з тобою сталося,
Що з душею сталося твоєї?
Як посмів ти цю красуню,
Дорогоцінну душу твою
Відпустити, відпустити, щоб блукала по світу,
Щоб загинула в далекому краю?
Нехай неміцні домашні стіни,
Нехай дорога йде в тьму.
Немає на світі гірше зради,
Ніж зрада самому собі.
Микола Заболоцький
