Два абсолютно різних людини
Дивилися, як танцює в парку дощ...
Один сказав, що дощ – серцевий лекарь,
Інший, що дощ – вода, а почуття – брехня...
Потім неждано сонце заіскрилось,
Як ніби у небес своя гра...
Один сказав, що це Божа милість,
Інший сказав: «Замучила жара»
А повз них перехожі поспішали,
Миготіли, зникаючи, хто куди...
Один сказав: «Які люди злі...»
Інший запитав «А раптом у них біда?»
А в парку на землі лежав чоловік...
Дивилися люди, косо, і бурмочучи...
Один сказав: «Напився, як скотина»
Інший: «А раптом інфаркт? Скоріше лікаря...»
По парку йшли закохані, здавалося,
Що ловлять кожен погляд один одного, вдих...
Один сказав: «Вже краще б не закохувалась...»
Інший сказав: «Щасливі... Дай Бог...»
І ось уже біля входу магазину,
Застиг один від цієї краси...
Інший сказав «Немита вітрина...»,
А перший... милувався на квіти...
А вдома... «Подивися...», — вона сказала,
З захопленням, біля відчиненого вікна...
А він відповів: «Рама старої стала...»
Вона йому: «Та ні, там місяць!!!»
Один бурчав на всіх навколо півстоліття,
Інший любив весь світ... за світло сонця.
Два абсолютно різних людини
Живуть в одній квартирі багато років...
Ірина Самаріна-Лабіринт
