Їй було всього 33 роки. Йшов 1944-й. Романс "Не відрікаються, люблячи..." на музику Марка Мінкова вперше пролунав 1976-го зі сцени Московського драматичного театру імені Пушкіна. Тушнова його вже не почула - її не стало 1965-го. Двома роками пізніше Алла Пугачова, відредагувавши, перетворила цей романс на одну зі своїх найзнаменитіших пісень. Але спочатку було слово.... І ось як звучав вірш у первозданному варіанті.
Не відрікаються, люблячи.
Адже життя закінчується не завтра.
Я перестану чекати тебе,
а ти прийдеш зовсім раптово.
А ти прийдеш, коли темно,
коли в скло вдарить завірюха,
коли згадаєш, як давно
не зігрівали ми один одного.
І так захочеш теплоти,
не полюбилася колись,
що перечекати не зможеш ти
трьох людей біля автомата.
І буде, як на зло, повзти
трамвай, метро, не знаю що там.
І завірюха замете шляху
на дальніх підступах до воріт...
А в будинку буде смуток і тиша,
хрип лічильника і шурхіт книжки,
коли ти в двері постукаєш,
вибігши наверх без перепочинку.
За це можна все віддати,
і до того я в це вірю,
що важко мені тебе не чекати,
весь день не відходячи від дверей.
В. Тушнова, 1944
