Вісімдесятирічна бабуся з синіми волоссям сиділа у нотаріуса і базікала ногами.
— З якого питання ви до нас?
— Дик, писати заповіт.
— Добре.
— Записуйте, — бабуся влаштувалася зручніше на стільці й почала диктувати.
— Після смерті прошу передати мій мозок на вивчення в НДІ. Якщо НДІ не захоче брати, нехай скажуть, що від Клавдії Петрівни. Всіх своїх котів, які будуть у мене на момент смерті роздати моїм друзям. Якщо таких не залишиться (друзів, а не котів) тоді коти переходять у власність мого сина. Всі книги, якщо вони будуть нікому не потрібні, віддати в бібліотеку. Але я настійно рекомендую хоча б перегорнути їх. Роки три тому я забула — в яку з них поклала гроші. Заповідаю своєму синові розвіяти мій прах на пагорбі в Новій Зеландії...
Нотаріус поперхнувся.
— Пробачте, де?
— У Новій Зеландії, Новій Зеландії...
— Але ж це так далеко! До чого такі складнощі?
— Складності — це робота п'ять через два і година обіду. Він нікуди не виїжджає з-за неї. Весь у справах. Сама такою була. Тепер шкодую. У нього ще все попереду. А в подорожах життя яскравішим стає. Людини змінює. Він вже не повернеться тим, ким був. Нехай подолає підлогу землі. Подивлюся я, як він назад у свій офіс сяде! Його туди ні за що не затягнути буде. Ось тільки допомогти йому треба показати, що інше життя є. Чим я і займуся після смерті...
Так і я не хочу в землі гнити. Всяко краще в Зеландію злітати...
— Хм... — нотаріус підібгав губи.
— Далі, — продовжувала бабуся, — хочу, щоб мою улюблену кішку Маруську зі мною спалили, ну це, як в давнину було... Жартую! Жартую! Просто у Вас дивний вигляд, ось і вирішила Вас трохи...
— Налякати?
— Струсити, — старенька посміхнулася.
— Вийшло. Добре, а майно? Рухоме? Нерухоме?
— Ах, ну квартиру і мотоцикл синові. Правда у мене ще мотоцикла немає. Але я вже записалася на курси і скоро куплю, так що запишіть і його... А от самокат мій заповідаю Степану Никифоровичу, якщо живий ще буде. Він давно на нього задивляється. Коли ми з нею каталися, він зламав свій, влетів у дерево...
Після того, як старенька пішла, нотаріус оголосив перерву. Відвідувачка з синіми волоссям не виходила з голови. Він ще раз перечитав заповіт, потер очі, щоб переконатися, що все це було насправді, подивився на велику стопку паперів, а потім узяв телефон.
— Маш, привіт, хотів запитати, чи не хочеш ти куди-небудь з'їздити? Знаєш, я завжди мріяв побувати в Африці...
Автор — Наталія Обухова
Художник — Lisa Aisato
