А сильні люди ламаються тихо,
З посмішкою на блідому обличчі...
Довіку не визнавши для піару галас,
Лакейську життя при палаці...
Вони не приховують, що щасливі були,
Свободу душі випробувавши.
І люди з глини – таких не любили
За міцний негнущийся сплав...
А сильні люди, від болю хитаючись,
Інших ніколи не звинувачують
За те, що для вигоди ті прогиналися
І совість міняли на блат...
За те, що друзі ставали ворогами,
Успіхів, перемог не пробачивши,
За те, що паденьями одного пишалися,
При цьому опустивши себе.
А сильні люди не словом рятують,
А мовчки вирішують справи...
Хоч хрест іноді буває непосильною,
Ламаються обидва крила,
Але все ж тягнути на собі продовжують
Той хрест, що не дано слабаків.
І сильних людей сам Господь піднімає
З заздрістю виритих ям...
А сильні люди не ниють, не вчать,
Будучи прикладом вже...
Для них не біда, що над містом хмари,
Важливіше, що сонце в душі...
Хто хоче – доб'ється! Хто вірить – той зможе!
Прится – гідний любити...
Хоч сильні люди теж ламаються,
Але в силах себе полагодити...
Ірина Самаріна-Лабіринт
