"Відкритися для близькості означає прийняти іншого на своїй території, не відчуваючи себе захопленим або поглинутим, і зануритися в цю людину, не втрачаючи власного буття".
В. Паззіні
Близькість - це те, заради чого ми вступаємо у стосунки, її ми шукаємо, часто відчуваючи біль і розчарування, але зазнавши її вже не згодні на менше. Відсутність близькості спустошує, робить стосунки механістичними, сильно збіднює їх.
На шляху переживання близькості можуть виникати різні перешкоди у вигляді злиття з партнером та організацією залежних стосунків, що помилково сприймаються як близькість, або, навпаки, через страх бути поглиненою людина залишається ізольованою через неможливість відкрити свої кордони іншому. У тому числі близькість може сприйматися як спосіб уникнення самотності, така мотивація є компенсаторною, тоді потреба не в близькості, а в знаходженні способу, що дає змогу якось долати власну самотність.
На шляху до близькості я йду на зустріч іншій людині, пред'являю себе, стикаючись із власною недосконалістю, що може супроводжуватися почуттям сорому і страхом відторгнення, спричиняючи внутрішній конфлікт, розв'язання якого - вибір між двох зол. Часто в нашій культурі під близькістю розуміють звичайний статевий акт, тоді як близькість охоплює не тільки тілесний, а й духовний, інтелектуальний та емоційний аспекти.
То що ж таке близькість і з чим ми її часто плутаємо? Навіщо платити таку високу ціну?
Самотність
Самотність не найприємніше переживання, хоча, я думаю, що в житті будь-якої людини бувають моменти, коли їй хочеться побути наодинці із самою собою, щоб осмислити якісь моменти власного життя, помріяти, пофантазувати, запланувати якісь речі, і це скоріше здорова історія. Складніше доводиться тим, кому самотність нестерпна, кому потрібно завжди бути поруч із рідними чи друзями, або наповнювати свій час справами тільки заради того, щоб не залишатися самому. Цю ілюзію можна підтримувати за допомогою безперестанку працюючого телевізора, частих телефонних розмов, листуванням або просто "залипанням" у соціальних мережах, розглядаючи світлини або сторінки своїх віртуальних друзів, і, таким чином, тільки збільшувати власну самотність.
Самотність, на думку філософів-екзистенціалістів, - це даність, з якою стикається будь-яка людина, і якої неможливо уникнути. Ми всі самотні, оскільки інша людина, навіть найближча, не зможе вас цілком і повністю зрозуміти, пережити те, що переживаєте ви, повністю зануритися у ваш досвід.
Розділяють 3 види самотності:
- Внутрішньоособистісна самотність - я відрізаний від самого себе. Складність з усвідомленням своїх потреб. Я не розумію хто я, чого я хочу тощо. Це втрата контакту із самим собою.
- Міжособистісна самотність - це відсутність контакту з іншими людьми. Мені ні з ким поділитися своїми переживаннями, мене ніхто не розуміє. Такий вид самотності супроводжує людей, які навіть перебувають у стосунках, і суб'єктивно викликає відчуття відрізаності від інших.
- Екзистенційна самотністьмабуть, найважче пережитий досвід самотності. коли людина відрізана від себе, від друзів або членів сім'ї, від усього світу, вона одна у всьому всесвіті.
Це доволі песимістична, на перший погляд, позиція, але незважаючи на це близькі стосунки дають нам змогу наблизитися до іншого та/або наблизити іншого до себе на стільки, наскільки це можливо, й, таким чином, розділити з ним, зокрема, свою самотність і знизити напруження цього переживання, наповнивши стосунки щирістю, довірою, теплом, прийняттям.
Але водночас важливо розуміти, що самотність нікуди не дівається і її неможливо замінити людиною, заткнувши в собі "дірку", яка терзає, за допомогою цієї людини, потрапляючи замість близькості в залежні або контрзалежні стосунки, де близькістю і не пахне, а внутрішній конфлікт замість того, щоб вирішуватися, тільки поглиблюється. А важливо навчитися бути в контакті з собою і зі своїм партнером.
Недосконалість
Недосконалість - ще одна екзистенціальна даність, з якою ми стикаємося в нашому житті і змушені якось миритися. Ніхто не досконалий у цьому недосконалому світі. Недосконалість часто буває зумовлена почуттям сорому, а воно може посилюватися в моменти наближення до іншого, в моменти, коли я показую, пред'являю, ввіряю себе іншому. А він мене бачить, бачить з усіма моїми недоліками і достоїнствами.
Переживання сорому може також блокувати можливість близькості, тому що сором може бути настільки нестерпним, що я і помислити не можу про те, що інший мене побачить таким. Але водночас позамежний сором, який проживають спільно з іншим, який приймають іншій без критики, оцінки та осуду, - знижує своє напруження і має великі шанси на "вилікування".
Залежність
Переживання близькості не передбачає постійного злиття з партнером, адже тоді людина втрачає себе - свої кордони, свою цілісність, свої бажання, потреби, потреби. Коли немає кордонів, мені нічим контактувати з іншим, і тоді я або прилипаю до нього, або бажаю поглинути. Тоді як у разі близькості кордони гнучкі, вони здатні впускати іншого на свою територію і переживати тимчасове єднання, за яким обов'язково слідує відхід - повернення до себе і переробка досвіду близькості. Це циклічний процес зближення і відходу, кожен новий цикл якого є, в ідеалі, усвідомленим вибором бути в близькості.
У разі злиття з партнером кожен відхід може суб'єктивно переживатися, як розставання, а розставання, як "маленька смерть", з відчуттям, що відривають якусь частину тебе, а це дуже болісно, дуже. І в цьому сенсі залишатися в тривалих стосунках - не означає, що вибір зроблено один раз і назавжди - це не так, тому що постійно відбуваються зміни - змінюєтеся ви, змінюється ваш партнер. Залишаючись у близьких стосунках із партнером, людина робить цей вибір щодня, а можливо, й частіше, і в цьому полягає свобода бути у стосунках.
Контрзалежність
Полярністю злиття, де кордони повністю або частково розмиті, є ситуація, коли кордони є настільки жорсткими і не еластичними, що їх не вдається відкрити зовсім, або неможливо адекватно регулювати фази відкриття-закриття кордонів, вони ригідні. Контрзалежну поведінку найчастіше демонструють підлітки в момент необхідного відокремлення від батьків, коли під сумнів ставляться їхній авторитет, правила і норми - підліток бунтує. У той час, як справжнє дорослішання - це можливість робити те, що хочеш, навіть якщо цього хоче твоя мама.
За такої поведінки людина відчуває себе ізольованою і самотньою, незважаючи на те, що в житті в неї може бути велика кількість різноманітного спілкування. Такі люди найчастіше відчувають так званий страх близькості, який, звісно, може супроводжуватися також і іншими переживаннями, оскільки всі ми унікальні у своїй суб'єктивності. У той час як близькість дає змогу розділяти горе, сум, страждання, а примножувати радість, щастя, любов.
П'ять умов, необхідних для близькості:
Перша умова - це, власне, бажання або намір вступити в близькі стосунки. Це мій вибір, за який мені доведеться нести відповідальність, інколи її складно усвідомлювати і тоді простіше образитися або звинуватити іншого в тому, що, з якихось причин, близькість не сталася.
Друга умова - це відвага, необхідна для здійснення такого ризикованого кроку і пред'явлення себе. Адже щоразу на шляху близькості ми ризикуємо. Ризикуємо бути відкинутими, ризикуємо зазнати болю, тому що стаємо вразливими або беззахисними: "мій бідний їжак скинув усі голки - він зовсім ручний." І така відвага викликає у мене не мало поваги.
Третя умова - довіру. Це мій намір довіряти цій людині себе з усім, що є. Іноді нам здається це неймовірно жахливим, частіше - це те людське, що є майже в кожному через нашу недосконалу природу. Часом довіра - це дуже крихка субстанція, особливо якщо є "негативний" досвід ошуканої довіри. Це могло траплятися в будь-яких форматах стосунків: дитячо-батьківські, дружні, романтичні. Це те, що часто називають зрадою.
А тут ідеться не про якийсь факт, а про те, щоб довірити себе іншому. Так можуть народжуватися важкі почуття та їхні різні комбінації: страх, сором, страх сорому, сором сорому. Тоді необхідно проробляти велику роботу, наприклад, у терапії, щоб крок за кроком, дуже повільно в процесі терапевтичних стосунків відновлювати цю дивовижну можливість і дар - довіряти.
Четверта умова - повага до інакшості або визнання права іншого бути іншим. Це те, що називають словом прийняття. Це про те, що інший не зобов'язаний відповідати моїм очікуванням. Так само близькість не вимагає нічого натомість, тому що, на мій погляд, близькість може не бути взаємною. Прийняття іншого - це непроста історія, і, мені здається, майже недосяжна на 100%, якщо тільки ви не просвітлений. Йдеться скоріше знову ж таки про намір, про можливість діалогу і здатності домовлятися в складних моментах.
П'ята умова - усвідомленість. Саме усвідомленість дає змогу "відчувати" власні кордони і регулювати їхню проникність. Усвідомленість дає змогу вирішувати, кого і на скільки близько я підпускаю. Нема потреби бути з усіма навстіж, займаючись душевним стриптизом, розумно розділяти різні рівні близькості й дистанційованості з різними людьми.
Таким чином, стикаючись із питаннями близькості, людина неминуче стикається з екзистенціальними переживаннями самотності, недосконалості, відповідальності, свободи та вибору. А це дає змогу сподіватися на те, що людина здатна творити власне життя, роблячи усвідомлені вибори та приймаючи відповідальність за них.
Автор: Марат Аксіятов, гештальт-терапевт
