Михайло Жванецький: «Навіщо боятися смерті? Великі всі померли

Навіщо боятися смерті?
Великі всі померли – і нічого!..
Завдяки їм і життя є.
Ну якщо, нарешті, подумати.
Вони ж померли.
Ось це все написали, залишили і пішли.
Їх вже немає.
І нічого...
І не журяться.
Чого ж переживати, коли такі люди, у сто разів розумніший, в тисячу талановитіший, красивіше, працьовитіших – небіжчики.
І начебто анітрохи про це не шкодують.
Хіба вони прагнуть сюди?..
Ось в це, вибачте, час?..
Ось до цих, вибачте, людям.
Ось в цю, вибачте, життя.
Кому сьогодні це потрібно?
І їм сюди не треба...
І нам звідси не потрапити туди.
І як легко читаєш їх з захопленням.
Вже вся ніч... Ще трохи, ще трохи...
І раптом...
Господи, та він же помер! Хто написав.
А врятувати?
Тепер-то, може бути, врятували б...
А треба?
Щоб він ще щось сказав?
Він би не захотів.
В такий час або померти, або мовчати.
Ось що сталося.
Вони вже пройшли через це, про що я.
Ось чому вони так зазвучали.
І музика, і фарби, і слова.
Через цю смерть пройди – і ти в порядку.
І одразу, як все просто.
І нинішні, і молодь, все починаюча і починаюча і дихаюча збудженням.
Та годі вам!
Ось інструмент...
Ось стіл...
Сідайте!
Ти весь в окулярах, в комп'ютерах, в паролі.
Подумаєш, секрети...
Через смерть пройдеш, та все зрозумієш, і все дізнаєшся, і все не страшно, і ти зрозумієш і ойкнеш.
Так всі ж померли – і нічого. Живуть!
А смерть – так просто перерву!