Я так вчасно прочитала це чудове творіння. Скільки талановитих людей навколо. А найголовніше, що ці таланти діляться з нами своєю творчістю. Це так важливо вчасно почути потрібні слова..
Любов – велике почуття. Саме завдяки любові виживає наш світ. Заради любові відбуваються подвиги, і часом саме завдяки цьому почуттю відбуваються справжні дива.
Пропонуємо вам вірш, який змусить багатьох задуматися. Адже ми так часто не цінуємо відносинами зі своїми близькими. А втративши їх, втрачаємо сенс життя. Тому улюблених людей потрібно цінувати тоді, коли вони поруч. І берегти свої почуття і свої відносини.
Прочитайте ці рядки і подумайте про самому головному. Дорожите своїми коханими, поки ви разом.
Жовтень. Парк. Лавка. Два чоловіки.
Один — старий, другого двадцять три.
Напевно у долі знайшлися причини,
щоб зустрілися сьогодні їх шляху.
Старий дивився, як листя опадає,
мовчав..і тільки іноді кашляв.
А хлопець прокричав по телефону
не дуже приємні слова:
«Я йду..втомився я від істерик!
Твоя любов, як до горла гострий ніж.
Мені ревнощі і скандали набридли.
А ти!..легко заміну мені знайдеш!»
— Гарна? — запитав старий ледь чутно.
— Красива, але дурна! — той сказав.
— Кохана? — старий з грудей, як вичавив.
— Кохані не буває! — відповідав.
— Навіщо?..скажи, синку..навіщо тоді?!
Ось..я сиджу, а поруч її немає!
Вона пішла з життя назавжди!
Все думаю...навіщо мені цей світ?
А обіцяла, що помремо разом,
в одному ліжку, в годину один і в день.
Збрехала та, що не любила лестощів!
Одна пішла..а я тепер, як тінь.
Ми стільки з нею пройшли: хвороби, голод,
дітей підняли через злидні.
Все чекаю...що вона сяде на лавку.
Я жити без неї просто не можу!
Вона б зараз лаялася, що без шапки,
і що ліки випити знову забув.
Вона була така подружка!
Але..як же сильно я її любив...
Він встав з лавки повільно, кроками
уздовж алеї тихо йшов.
А хлопець обганяв його ривками,
і на ходу їй знову подзвонив:
«Люблю!..ти чуєш, непослух, люблю!
Я звик боротися з тобою, не лінь!
Я жити з тобою до старості хочу!
І померти в один і той же день!»
Вероніка Шилова