Ти зший одяг для душі, адже їй ніяково...
Її знайомі давно форсят в обновках,
На ком-то шаль з байдужості з камінням,
На комусь злість і лукавство з шипами.
А хтось пошив сукню вечірню з лестощів,
Комусь подобається носити вбрання з помсти,
А ти одягнена в простоту і состраданье...
Вони не в моді і залишилися без уваги.
Ти в дитинстві сукню з довіри любила.
Твоя душа його з роками зносила,
Тепер воно тріщить по швах і стало тісно,
Але зло і заздрість для душі не цікаві...
Навіщо намагатися не свою носити одяг?
Натомість сумнівам приміряй до душі надію.
Наряд з пліток, як костюм для маскараду,
Фальшивих масок на душі зовсім не треба...
Нехай краще совість, ніж порожні обіцянки,
Нехай краще плаття з любові і розуміння,
Чим міні-спідниця, що вигоди пошита...
А краще душу залишай зовсім відкритою.
Душі наряд ти не поспішай міняти по моді.
Чужий рада по стилю навряд чи їй підходить...
Наряди душу, без сумніву, прикрашають.
Але без душі одяг ролі не грає...
Автор — Ірина Самаріна (Лабіринт)
