...Одного разу до Бога прийшла жінка. Її спина була зігнута під вагою великого мішка.
— Ти втомилася, жінка? – занепокоївся Господь. – Зніми свою ношу з плечей, присядь, відпочинь.
— Спасибі, я ненадовго, – відмовилася жінка. – Тільки попрошу -і відразу назад! А то раптом за цей час вже що-небудь сталося? Ніколи собі цього не прощу!
– Що ти не готова пробачити?
– Якщо з моєю дитиною щось станеться. Я прийшла, щоб попросити Тебе: Господи, спаси і збережи його!
– Я тільки цим і займаюся, – серйозно сказав Господь. – Хіба я дав тобі привід засумніватися в моїй турботі?
– Ні, але... В цьому житті стільки всяких небезпек, поганого впливу, крутих поворотів! А у нього вік такий – все хочеться спробувати, всюди влізти, у всьому якось самоствердитися. Я дуже боюся, що його занесе на повороті, він ушибется, і йому буде боляче.
Що ж, наступного разу він буде обережнішим, тому що на своїй шкурі дізнається, що таке біль, – відповів Господь. – Це дуже хороший досвід! Чому ти не хочеш дати йому навчитися?
– Тому що хочу позбавити його від болю! – гаряче вигукнула мати. -Ти бачиш – я завжди ношу з собою мішок соломи, щоб підстелити її там, де він може впасти.
– І тепер хочеш, щоб я обклав його соломою зі всіх сторін? Добре. Дивися ж!
І Господь миттю створив цілий оберемок соломи і кинув його у світ. Вона кільцем лягла навколо сина тієї жінки, відгородивши його від усіх небезпек, від усіх спокус, а заодно і від життя. Жінка бачила, як її син намагається пробратися крізь солому, але марно. Син метався, пробував розірвати солом'яне кільце, впадав у розпач, то в лють. А зрештою дістав звідкись сірники і підпалив солому. Злетіло полум'я, і всю картину миттєво затягнуло димом.
– Синку! – закричала жінка. -Синку, я йду на допомогу!
– Хочеш підкинути в багаття ще соломи? – запитав Господь.
— Май на увазі: чим більше соломи підстилають батьки, тим сильніше бажання прорватися крізь неї будь-яку ціну. Якщо ж це не вдасться, людина може і зовсім почати марнувати життя.
Адже він не знає, що таке біль, і що таке свобода вибору — теж...Ти думаєш, що це мішок соломи, але насправді це мішок проблем. В ньому знаходяться всі жахи, які тобі здаються всі побоювання, які в тобі живуть, всі страхи, якими ти наповнена. Все, про що ти думаєш і тривожишся, набирає силу і розростається, тому що ти даєш цього енергію. Тому твоя ноша настільки обтяжлива, а твоя спина так втомилася...
– Виходить, я не повинна піклуватися про сина?! І це кажеш мені Ти, Господи?
– Піклуватися – скільки завгодно. Але ось турбуватися ти не повинна. Адже я теж про нього дбаю. Дозволь і мені робити моє діло. Просто не заважай мені! Але це, як я розумію, питання віри...
